Олександр Бригинець. АУСПІЦІЇ

ПРОЗИТИВ

  • поняття три. поки що все правірно (правильно-вірно). цікаво, що буде далі.
  • цикли, нагадування загальновідомого. дуже здалеку починає автор. або ж дуже розумний. початок книги нагадує початок дисертації. поезії поки що не бачу.

«А чи не триголові дракони з казок це і є метафоричне зображення людини…».

  • а чи?

«людина це своєрідний триликий Янус який досі не вирізьблений і не встановлений на відповідному місці».

  • уже ближче: трансцендентність триголовості-триликості-дволикості, діаграма пагорба.
  • далі йде перелік мистецтв та органів: вухо-горло-ніс. перепрошую, очі, вуха, ніс, язик та шкіра.

«Синтез мистецтв неможливий як неможливий синтез чуттєвих органів».

«Синтез мистецтв можливий лише з не мистецтвом приміром з наукою».

  • а синтезатори в музиці? хоча дійсно, це ж механіка.

«Інтелект – це мозок який складається з двох рівнофункціональних півкуль».

  • помедленнее, пожалуйста, я записываю. без цього не зрозумію жодних ауспіцій. ауспічніше не буває.

«На межі секторів що відповідають за інтелект (науку) і емоції (мистецтво) знаходиться література».

  • ага, нарешті. хоч якісь координати.
  • це була таки не замістьпередмова, а найсамісіньке переднє слово.
  • нарешті самі тексти. розпочинаються снами, що через сніги дощем повернулися (новий кругообіг?), та розірванням оплесків (їх наручників). при чому тут оплески, це ж лише (роз)початок книги?

«росте сліпе кошеня кохання»

  • якщо це дійсно кошеня, то хай росте собі. тут і так все природньо: ховання в тіні обурення, осліплення зорями, знання усіх твоїх казок, покоління трави зухвале та вранішнє переступання порогу. і жодних тобі дивин.
  • далі те ж саме, чи вимучене, чи просто штучне, ніяк поки що не второпаю. це і велет у країні птахів, і звір з твого медальйона, і погорда на щетині, і поїдання чужої їжі. може, у мене не та півкуля задіяна? однак нічого поки що у другий розділ не проситься, хіба що: «передранкові птахи відтворюють мої сни».
  • відігрівання погляду під мостом – цікаво. а, приміром, під парасолькою? «дорога за мною заросте фантазіями колишніх однодумців». хм, якщо це, приміром, фантазії з далекого «время икс», то навіщо ж їм заростати? може це «незнайомі обличчя помилок»? тоді все сходиться.

«знову ця дорога до миттєвого щастя», «обабіч громадяться думки з перехнябленими від часу дахами».

— і справді, якесь перехняблення. а може, це я упереджено ставлюся. хоча,

за термінологією самого автора, це дійсно не поезія, це верлібри. і якщо він

являє нам книгу верлібрів, тоді я дуже глибоко не правий і взяв до рук не ту

книжку (або ручку).

  • верблюд водою, проіржавлені кінгстони впертості, незакріпачена мрія, безмежні легені доріг: фонтани переливів звуків, образи (образища!).

ще образи без переливів: «перетворююсь на скло що розділяє тебе

й відображення», «очі в яких ти ще краща». з очима зрозуміло, а (просте?)

скло, що розділяє дівчину й відображення? чиє – дівчини, автора чи іншого

скла? ні, це не поезія. це науково-філологічний кросворд. не більше.

«кельнерка з тінями наших поцілунків»

– занадто образно, як на мене.

» кайдани нав’язаної швидкості натирають кісточки»

– кайдани нав’язаних собі і нам молекулярних зв’язків поміж словами натирають кістки головного мозку, мої, зокрема, кісточки. спали на згадку чисельні моделі хімічних сполук, які мій батько замовляв у майстерні для моїх уроків у школі.

«шкандибають на милицях стомлені очі радості», «в’януть під байдужим поглядом квіти шаленої радості».

  • явно не повезло радості з ін(ь)терпретаціями. це ж можна таким чином і в’яло шкандибати, і в’ялити (ш)кандибом. а якщо ще й під байдужим поглядом?
  • маскарадний костюм тіла, забур’янене поле бажань, ламкий панцир смерті, безодня життя, прикутість ланцюгом страху до потилиць, рейки передчуття, стерно дискомфорту, горнило самотності, горщик людства, роздування струменем задоволення, куля бажання, гороскоп на вчора, морзянка появи: саме це і бур’янить. а початківці читають і думають, як це класно. квасно це, а не класно. це мало чим відрізняється від таратарщини класичників. фактично, нічим не відрізняється. хіба що «ілюзія страйку ілюзій» про щось тут говоре.

«засохлі пензлі мов криця крихтять скелю уяви».

  • якщо уява дійсно, як скеля, то жалкувато пензлів. чи тепер модно писати засохло? «і кришим, і крушим», одним словом.

«почистив рибу охолодив пиво чекаю потрясінь».

  • вийняв чеку, поклав перед собою гранату, чекаю.
  • спис секундної стрілки, клоака бажань, зорі як плоди з очей, «думки не приходять і не залишають». а ось і відповідь самого автора: «коли набридає жити намагаюся на деякий час померти». в моєму розумінні померти – не писати. і не деякий час.
  • ауспіції 05: циферблат серця (в’язниця), його хадж до неї, сніг зайвих спогадів, немачимне мовчання, віра у солі, дирижабль пам’яті, точильне коло безсонь, схід зі стежки ведмедем, сира глина кохання, годинник терпіння, запаморочення від дитинства, голлівуд спогадів, пальцевтирання

у плечі. особливо вразило розтискання зубів, «бо надто боляче повітрю»

(це про інопланетників?) та прип’яття ланцюгом шиї до хреста (нова біблія

чи нова інквізиція?). автовідповідь (це якраз про мене): «мені пощастило

мені виявилось мало».

  • проходження напилком по суті, тесання монументу з ранкового туману, тайфун раптової байдужості, щирокаяття в кімнаті кривих дзеркал,

бого-я-виявлення, пелюстки подиху (нагадує індійські фільми). (ауспіції 06)

  • поет з відкритим забралом іде на пляж. не смійтеся. куди ж бо йому іще іти, якщо там його муза смажиться? а потім питає: «чому не спиш чому не спиниш думок». висновок: спиняння думок = сон. дуже проста і дохідлива формула.
  • в очах поета дзеркало, його обклали порогами, він жовтіє. – дивні симптоми, невідомий діагноз. потрібен консиліум.

«бліді безсоння».

  • блідь!

«крізь вікно електрички твої руки здаються теплішими».

  • надіюсь, місце дії: перон однієї станції…

«щасливо схлипуєш в обіймах моїх мертвих рук», «уважно стежу за кавою щось все від мене тікає».

  • хочу заглибитись в глибінь думки. маємо: мертві руки, стежачи очі, кава-втеча; вона, що не втікає від нього, бо руки мертві (бо вона щаслива). правду кажуть: кожна пара щаслива по-своєму.

«недопалки кохання» і храми над ліжком.

  • перше – це, мабуть, антонім до палкого кохання, а друге – невже повітряні? а, може, палатки, будзагін, верхня частина спального мішка?

«дивна любов до ніким не сіяних квітів».

  • це майже як у мене – дивна любов до намріяних слів. а тут лише «пуп’янки суму»: ніби все й загребінено хвилями, і катівні є, і крила каменем поперебивані, і сухі гілки мовчання, і старанне добирання погляду, щоб ти повірила. еврика! зрозумів! насправді всі ауспіції – це кіносценарій у фрагментах. і це не остання (гадаю) загадка підступного автора. це все виключно для полегшення пошуків реквізиту.

«ріжуть вени клятви стрибають у вікно обереги».

  • перше абсолютно розумію. другого, перепрошую, ніколи не бачив. вони хоч підплигують? чи стрибають з розбігу? існує, врешті решт, чимало технік.
  • багато прози. забагато прози. звітів усяких. чатувань.
  • чимало замальовок-спогадів, окреслення стосунків, щоденниковостей. те, що для неї, не стало тим, що для нас. вказівний палець автора ламається об мур моєї незачепливості (байдужості). а ще ніби то вишуканий еквілібризм, що посилює штучність, простовигадуваність. форма «не витягує». (майже скрізь)
  • це не стане класичним (не буде мандрувати століттями). хіба що окремі спалахи (прислів’я) підуть працювати епіграфами.

ПОЕТИВ

  • присвячення, ошатність, невеликість.
  • бачення простору в самій книзі та поза її межами.
  • бачення себе у книзі та поза нею.
  • форми літератури: проза, поезія, верлібр. витоки: перекази-казки-легенди-міфи; словесний супровід музики; прислів’я, тексти-формули. драматургія – ніц.
  • проза і вірш в одній півкулі. треба передослідити. так бути не може. поезія – як мінімум окрема півкуля. шукайте, де хочете.

«відредаговано синицю синього птаха», «наближаюся до безсмертя…», «час покаже нам наші портрети», «знаю число плодам…», довгота ночі, що уможливила зустріч усіх снів. особливо сподобалась «завмерла мішень в прицілі твоїх колін». як таке може не подобатися, особливо коли це так поетично!

«ворожить вітер розсипаними віршами», «шукаю дорогу до спокою щоб там зимувати в теплі».

  • добре. гарно. розсипано.

«цвинтарі та смітники відвойовують світ».

  • добре. сумно. цвинтарно.

«ми дерева бо нас навіть мертвих тримає коріння», «живу в літаку за мить до його падіння»

  • ось вам і відчуття простору часу.

«болять очі дивитися склавши руки», «у твоєму сні увесь час думаю про…», «шкандибають на милицях стомлені очі радості», «… сьогодення завтрашніх гімнів».

  • тут так потрібна жанру поезії образність та невловимість.

«страшна облога з вогнищ бажань та прапорців мрій».

  • нормально.
  • до дамоклових мечів було все геть красиво. мечі все порубали.
  • порожнеча, заповнена нами. побільше б над цим замислюватися…

«від нетерпіння тремтить місце зустрічі», «наче секундну стрілку жене мене час по колу».

  • оце дійсно класно! аж у самого затремтіло.

«за помстою визначаю силу добра», «іду вздовж річки не сподіваючись на міст», «хрестами вишита наша споконвічна дорога», «ми сіємо не ті зерна».

  • оце добре. оце сповідально. споконвічно. глибоко.
  • надіюсь, «поети» здогадаються, де там кома.

«лікер усмішки додаєш до кави своїх очей», «проходжу крізь стіни залишаючи для інших двері», «все без винятку стягую до ковчега душі».

  • ото б усе в такому теплому ключі! чарівно-чаруюче. майже по-жіночому сказано. і мудро.

«кожному свій хрест свою зірку свій тризуб», «потроху засвоїв прийоми двобою дружби».

  • аксакально. а поміж: пароплавство, дельтопланеризм, сплюществознавство та спротив матеріалу. тут вже рукою подати до балістики з кібернетеке. а двобій дружби – це, мабуть, клички.

«стиснуті часом листи…»

  • майже перл. і стисло.

«краса починає здаватись доброчинністю», «на транспарантах тримаються м’язи», «доводиться все доводити навіть кохання», погратися кулею своїх проблем, рівняння сталевого дроту минулого, «замацують відбитки пальців відбитки часу», «лінію долі згинаю у коло», «на зміну мені стрімко летить епоха щастя свободи успіху та натхнення», «чай з тонких мов гірський рис пелюсток подиху».

(ауспіції 06)

  • мереживо думок: автор прокинувся.

«лиш крилате минуле долітає до сьогодення».

  • крилато. красиво. саме красиво, а не гарно.

«навіть найчеснішої людини не вистачає на всю правду».

  • загальний закон, відкритий поетом-філософом.

«руйную безмежжя зводжу себе».

  • з огляду на форму здорово. з позицій руйнації…

«сліпі сподівання».

  • я це лаштую до поетових рукописів, плавно тліючих у сутінках часу.

(ото утнув…).

«за кожним словом двері».

  • маємо вчитися спілкуванню загалом та слуханню зокрема. я так чую.

«дивлюсь у нічні вікна очима повними дощу».

  • чудесно сказано. цікаво лишень, з якого боку герой дивиться?

«жити між чотирьох мрій».

  • це «німий комплімент погляду».

«ковтаю дні народження наче таблетки від безсмертя».

  • це вітраж зі скалок думок.
  • палац таємниць. ось тут і форма, і зміст. то чому ж це не стало загальним підходом? поезія – це риба без кісток, на відміну від прози.

ПОЗИТИВ

  • післямови не читав. це ворожіння. та й «жанр» мій не той. каюсь за прочитання переднього слова.
  • я б означив би це не верлібрами, а вернімбами. і чи не розпалися справжні верлібри під уламками радянського союзу?

«усі ріки моїх думок впадають в одне море».

  • сам автор мені поміг визначитися з резюме. дякую за підказку. на цьому закінчилась і моя фарба.