ПАРОДІЇ-ПЕРЕЖИТТЯ

24_umschlag«київський дім»
київ, 2010

творчі успіхи
зустрічі
злети
нагороди
народна любов

буйним квітом
буя
сад поета

я нічого
в саду
не знайшов

* * *

преамбула
до свята чистоти

тут все змішалось
ранок і весна
туман
прозорості
і ночі

хай буде
ліра
просто
мовчазна
а вірші стануть
мудрі
та
пророчі

* * *

Володимир Затуливітер

Зоряна речовина.
«Молодь», Київ, 1985.

«Одвічне коло: небо і ріка.»

одвічно коло
землі і моря
квадрат одвічний
нелюбов людини

колись
не зараз
вищая зоря
перепланує
вічність
на години

* * *

«Благенький киселевий
римувальник,
сто сорок сороковий
відмізинок музи –
іноді можна послухати,
треба, звичайно, друкувати,
але – крий боже! – перечитувати.»

благенький світ
до сонця всякий лізе
запекло
пробиває грунт

заповнюються
каменем валізи
в здорове серце
вживлюється
шунт

* * *

«Жив-був колись художник Піаніно…»

кому косити
порати худобу
кому збирати
у копицю сіно
кому носити
пожиттєво робу

йому купили

книжку-піаніно

* * *

«Матері – вони матері,
різні вони, як земля…»

земля як мати
мати як земля
людина й бог
притискують
додолу
а згодом хтось
кудись
переселя

бувалі люди
кажуть
що додому

* * *

«А ви хоч раз в житті
торкались птаха?»

птахи свобода
вища
за кохання
за всі гатунки
й прояви свобод

уже давно
помер би
раб останній
якби птахів
наслідував
народ

* * *

«Якраз навпроти губ нечитаних твоїх.»

навпроти губ твоїх
нечитаних стою
стараюсь прочитать
як у дитинстві
книгу

я дивословом
теплим розтоплю
сумних очей твоїх
зухвалу
кригу

* * *

Володимир Затуливітер

Сльоза пісень.
«ЛУ» від 16.08.07.

«Уривки з анкети

… Ваша найдорожча книга?

Словник української мови.»

повічний компас
дня і ночі
словник прамови
прарусі

поет письмом
малює очі
і ходить босим
по росі

* * *

«Прийшла невкрадена. Сказала, з раю.
Не посувайтесь. Я постою скраю.»

прийшла
красива
і сумна
з лукавим
поглядом
повії
сказала
знову я сама

які мої
подальші дії

* * *

«… і я, атеїст, з комунізмом в крові…»

аскети
білі
голубі
безбарвні
(при одній умові)
барвисті
з перснем
на губі

як стейки
з кров’ю
чи
без крові

* * *

«І ранніх народів поети всі пізні,
і перші, і другі спізнились на час.»

поети стиглі
пізні
ранні
когорти
гурти
віршописи
змалилися
(пісок у ванні)

затуплені

об небо

списи

* * *

«Парафраза (1)

… ті сніги машиноткані…»

на землю
випали сніги
зіткані
із осінніх крапель

урок
космічної ваги:

зимові

перевірить

мапи

* * *

«Парафраза (1)

Та й ті сніги машиноткані,
які спадають на вуста,
і не лляні, й не конопляні,
насправді ж це Узбекистан

розсмикав дітвору на вату…»

бавовна
вата
сніг
крижинки
(коноплі смика дітвора)

по всій землі
гудуть обжинки

поетам
вішатись
пора

* * *

«Парафраза (1)

Багату землю нам, багату
Господь судив, і нас при ній.»

судилося
земля і небо
судилося
й судимі ми

молитися
сумна потреба
на святі
святості
і тьми

* * *

«33
(тисяча дев’ятсот)

… галактична трагедія цифр…»

безжальність цифр
убила слово
безжальне слово
вб’є людей

куди кровиш
нещасна мово

із
роздербанених
грудей

* * *

«33
(тисяча дев’ятсот)

Боги по-нашому не знають…»

боги і ми
два різних світи
земля і космос
дві руки

у них
молитви
й заповіти

у нас
епохи

і віки

* * *

«Як в мені вам сниться, вбиті?!»

убиті сплять
убиті бачать
хороші сни
в космічних
людях

вони усім
усе
пробачать

і тим хто в злі
і тим
що судять

* * *

«… хлібом віє від села…»

від села
і до села
віє хлібом
і землею

відстороненістю
зла
боготихістю
єлею

непорочністю
дитини

невмирущістю

родини

* * *

«З давніх ієрогліфів

… таких тополь у нас давно нема…»

колись були
тополі й осокори
плакучі верби
й велетні-дуби

колись була
звитяга
й непокора

тепер кільце
на кінчику
губи

* * *

«Душа мене старіша вдвічі,
утричі, вчетверо, на цілих п’ять.»

душа поета
лічені віки
політ за сонцем
нетривалий

бог подає
йому
крило руки

на ньому

зірка

ночувала

* * *

«Крізь риб’ячі губи поему
розказує зорям Дніпро.»

дніпро-невдаха
славлений усім
несущим людом
і німим
пророком

тебе ми тупо
ділимо
на сім

частин душі

ти витікаєш
оком

* * *

«ІЗ ПИЛУ ТИХ КОЛІС, що ними їхав,
з-під пилу тих, які мене везли…»

колеса їхали
по крові
колеса
втоптували
кров

колись таки
і в людськім
слові

проснеться
сонце
і любов

* * *

«ЗАБІЛИТЬСЯ ВЕСЬ СВІТ»

віддаленість
могила світу
безликість
доля не поетів
по космосу
по всьому

л і т у

стоять оселі
із
наметів

* * *

«Сльоза пісень!»

пісні

невимова
нечутність

завіса
зимова

несутність

* * *

«Сказати є що. Утертися нічим.»

несутні речі
кинулись спасать

утертись є чим

нічого сказать

* * *

«Трійця

Поезія – мистецтво вибіркова.
Гидливе. Перебірливе. І зле.»

відповідь некритика

поняття спірне
лірне
ніякове

поезія

мистецтво

в и с і в к о в е

* * *

«Храм слова

Чужий селу, ніколи не засвою,
що тут гусей годують на убій.»

відповідь глухого

х а м
слова
у кожній оселі
хам слова
у кожній душі

упали
небеснії стелі

теляті

виносять

вірші

* * *

Микола Мірошниченко

Око.
«Радянський письменник»,
Київ, 1989.

«Гунни – вже гени.»

гунни
то вже гени
пам’ять
то народи
геноносні вени
пам’ятка
природи

привид
мельпомени

викиди породи

* * *

«Усі ми ходимо під небом,
що носить літаки…»

усі ми ходимо
під сонцем
що променем
тримає землю

а ще нам
зорі помагають
шукати в небі
кораблі

* * *

«Вщерть розбиваються
амфори пам’яті…»

амфори пам’яті
довго мовчали

амфори пам’яті
зберегли слово
люди
розкопки
давно
розпочали

люди
розкопки

і більше
нічого

* * *

Микола Воробйов

Оманливий оркестр.
ВЦ «Просвіта», Київ, 2006.

«… прокинувшись я вирушаю
на реєстрацію годинника»

взагалі то автор
лукавить

насправді
він ходив
реєструвати час

справжні поети
лише так
і роблять

* * *

Михайло Шевченко

Травневе поле.
«Прапор», Харків, 1976.

«Де живеш – освіти,
що прожив – освяти…»

освіти своє серце
до ста доживеш
освяти своє дихання
будеш багатим

і пройдеш
світ без меж
пролетиш
понад веж
і повернешся
в шані
до божої хати

* * *

Михайло Шевченко

Відчайдушна спрага.
«ЛУ» від 23.08.2007.

«Ангел

У небі високім, де холодно навіть зорі,
Я мчав відчайдушно, вхопивши за бороду Бога.»

поет-генерал
із погонами хлопчика-бога
торує космічну

читай

потойбічну дорогу

* * *

«В твоїх очах, як сірий зайчик, подив –
О, він мені ніяк не промина.

Мов прив’язав мої зіниці шовком –
Таким шнурком, що все від нього – пріч.
А я по шовку йшов би, йшов би, йшов би
За тим зайчам одній тобі навстріч.»

зайча іде
замислившись
навстріч
та ще й розгублене
як той поет у лісі

піду шнурком
(нема тут протиріч)
за ним до тебе
гніздечко
у стрісі

* * *

«Я боюсь, од щастя божевільному
Сам собі
такого нароблю!
То й кричу синиці по мобільному:
Я люблю!
Люблю!
Люблю!
Люблю!»

синичка чи мобільний
розумний
чи дебільний
земний
чи божевільний

поет в усьому

вільний

* * *

«Акварель

… Ходять в гості до топольки – клени»

коли ж нарешті
перестануть пити
не з тими музами
не ті поети

мабуть віками
будуть вчити
жити

аптеки
очерет
буфети

* * *

Олег Короташ

Цех поетів.
«Лілея-НВ»,
Івано-Франківськ, 1999.

«Кому з нас голова
не боліла за вірші.»

каталися з гори
хто хутко
хто хутчіше

біліли кольори
боліли дуже
вірші

є хворі автори
а є
і ще хворіші

* * *

Галина Петросаняк

Цех поетів.
«Лілея-НВ»,
Івано-Франківськ, 1999.

«… мандри – найліпший
спосіб звикання
до тимчасовості.»

застій на часі – факт
пора збиратись
в мандри

в поета збився такт
в нагоді стануть
мантри

* * *

Степан Процюк

Цех поетів.
«Лілея-НВ»,
Івано-Франківськ, 1999.

«Повітря мало запах книг…»

повітря мало запах книг
давно було це
геть давно
бог сам давав
ченцям постриг
поетам розливав
вино
ходив по селах
та містах
збирав людей
на дні-пісні
тепер душа
підбитий птах
тепер
не пишеться мені

* * *

«Літо усе ж сполосни…»

з осені і до весни
літо хоч раз сполосни

море згадай і кохану
сонце вечірнього стану

свіжість прозорого ранку
встав у засніжену рамку

літа щоб знову кохати
довго ще будеш чекати

* * *

Любомир Стрингалюк

Цех поетів.
«Лілея-НВ»,
Івано-Франківськ, 1999.

«… у кожній рані
причаївся скульптор…»

у мене інша доповідь від ран
не зодчий має заживляти рани

боги давно
придумали коран
поети в часі
видають корани

* * *

Марія Микицей

Цех поетів.
«Лілея-НВ»,
Івано-Франківськ, 1999.

«єдина струна…
перетворює скрипку на зиму…»

під скрипкою душа
(в мізках настане згода)

освячення вірша

народження
погоди

* * *

Андрій Бондар

Весіння єресь.
«Смолоскип», 1998.

«… поезія – це місце зради…»

поезія
як місце зради
ще не ввійшла
в орбіту світла
вона лише
богам підзвітна
всевищості
святої ради

вона
черниця
непривітна

* * *

Сергій Дзюба

Колись я напишу
останнього листа.
«Смолоскип», 1995.

«… поцілунки-поети»

поети-поцілунки
і – засоси
поети-землеміри
– орачі
поети-рогоносці
– малороси
поети-куртизанки
– сміхачі

поети на роздачі
словослави
поети що говорять
без угаву

* * *

«… І божеволів, мов
сто поетів…»

мухи і музи

поетів сто
або сто тридцять
це вже критична
маса мух

поету може все
присниться

приснись і ти
здоровий дух

* * *

«… Ти закохайся в мене
у суботу…»

субота день
ти закохалась
ще не прийшла
а вже кипиш

субота ніч
ти не зосталась

… в саду призім’ято
спориш

* * *

«Квіти – чудові люди,
І безнадійно щирі.»

погані люди
музи злети
чудові квіти
я і ти
ми безнадійні
(як поети)
ви пародійні
(як кроти)

* * *

«… я вважаю, що дім – це місце,
де дивляться сни.»

у чумі довго
всі хропіли
в яранзі спали
ночі дні
у хаті в трубочку
сопіли
в ізбі кричали
уві сні

планета
спальня
(як кімната)
вірші
лікарня
(як палата)

* * *

«Я писав того вірша
три години,
і мене вкотре
назвали неробою»

пишу сумний
епістолярій

пишу повільно
як гербарій

збираю взимку
на лугах

(гальмують лижі
на ногах)

отак життя
тече-стікає

піду

редактор вже
ікає

* * *

«Там поважають філософа,
що вмів дегустувати
самотність…»

філософ-дегустатор
не води
не вчений
не алхімік
не редактор
філософ
це поет без бороди
і дуже

особливий

резус-фактор

* * *

«Ми мріємо стати зірками
І сяяти аж до смерті,
Зірки сміються над нами
І мовчки слухають Верді…»

зірки
консерваторія
концерт
дають
чи то бетховена
чи верді

тут сміх
перепрошивка
всіх комет

центавра

похлинулась

спересердя

* * *

Іван Козаченко

Лови.
«Чорнобильінтерінформ»,
Київ, 1997.

«Згорання – наша суть подвійна –
у кожному дрімають війни.»

дрімав поет
наснились війни
поет
із критиком
на прі
проснувсь поет
мир
обопільний

вої
купалися
в дніпрі

* * *

«Київ, древній Бог,
що розділяє Твердь і Темну Воду.»

київ древній
бог
і лицар

в ликах
образах
і
лицях

* * *

Анна Багряна

«Литературный Крым»
від 21.06.2007.

«Скіфська діва

Не сон затуля повіки,
до грудей приростала руками,
триста років – без чоловіка,
вже не жінка,
іще не камінь…»

вже не жінка
писала книги
ще не камінь
лише кристали

ви чого
як любов
до книги
до багряної
в сні
пристали

* * *

«… прозрієш хоч ти
нехай
бодай на одну хвилинку…»

світ став строкатий
як сорока
світ переповнився
химер

поет осліпнув
на півока
а всі подумали
помер

* * *

«… я кричатиму
так
як кричить від болю земля
вивергаючи чоловіка…»

немало полягло воїв
книжок немало час поїв

екстаз поетки – вирвать жало

в сп ще довго
вивергало

* * *

«… на тутешній землі
такі
глибокі могили»

глибокі могили
роз’ятрені рани

читайте
всесильки

читайте
барани

ps. тут стільки пилюки
читайте падлюки

pps. ви вірші-сполуки
ви долі-корони

розкосмосьте руки

прийміть оборону

* * *

«… віддавати тебе у пащу
весняного потяга…»

віддати у пащу
змагання відвертих
закоханих в себе
зачумлених
впертих
засуджених богом
до псевдної страти
затятих до згуби

писати
писати

* * *

«… а барвінок –
що великодній
що
замовлений
в потойбіччя…»

замовленість
у потойбіччя
міст
замовленість
у потойніччя
море

поезія
не козоводство

піст

поезія

барвінководство
(флора)

* * *

«телефон обростає барвінком…»

телефони для жінки
як діти
з усім світом
ректи-гомоніти
можна гратись
кричать шепотіти
вийти заміж
за ніч
овдовіти…

спілкуванням весь світ
приростає

зачекай

телефон
обростає

* * *

«Так влучно ліпить
дощ по літерах газетних…»

лупайте твердь
газет
нехай ні грім
ні вітер
не спинить вас
колего мій
доще
і хай заллє врожай
чи згинуть
квіти
лупайте чимщодуж

іще-іще-іще

* * *

Олеся Сандига

(з космосу – «ЛУ» від…)

«читачі-перехожі»

читачі-перехожі
неначе війна
нас зібрала докупи
і знову
розсипала

опустились донизу
до самого дна

із колиски дитина
давно уже
випала

* * *

Олеся Сандига

Над місячною поверхнею душі.
«ЛУ» від 09.08.07.

«Мій день народження – як метелик…
… Пурхає, поки хтось не застрелить
Датою смерті.»

метелики
предивні сотворіння
вони прозорі чисті
та наївні
й тому на них полюють
терористи
з гвинтівками
з оптичним причандаллям
а ще з самонаведенням
на крила
та приладом
нічного
сновидіння

як бачите
застрелити
їх легко
тому я й написала
ще сьогодні

* * *

«А потім стала біла-біла
Коли я витекла із тіла…»

ой білая я біла
ой витекла я з тіла
ой що ж мені робити
мо’ лоб собі розбити

чи в прозі відпочити
чи в критику злітати
і там вже дотікати

на вірші волохаті
не варто дорікати

* * *

«Витікає у мене з очей
карий колір
тонесенькою цівкою меду
Жовті бджоли ковтають його
на льоту
і моїми очима стають,
і впиваються в тебе.»

стара поетка
очі вже не ті
течуть сиропом
солодом розмаю

нахабні бджоли
(справді не святі)
впиваються в них
жалять
і виймають

такі спіткають нас
поетів
долі

зокрема з огляду
на карий
колір

* * *

«Там, де ти торкнув за плечі,
Залишився вовчий слід.»

ти вовком дивився
по-вовчому вив
сліди замітав
хоч були
і облави
ти норов свій світу
нахабно явив
жадав лише грошей
визнання і слави

а ще ти посмів
доторкнутися губ
моїх дуже пухлих
яскравих і гарних
зубами своїми
(смердів кожний зуб)

це фініш проекту

і спроб твоїх
марних

* * *

«Я малюю тільки
Автопортрети.
Без одного вуха, без другого,
А часом їх – у три ряди
Через обличчя.»

поетату

татуювання на вусі
особливо йому
присвячують
пісні та легенди

одне можна
розцяцькувати
медузою
що жалить
дівчину у водах
атлантичного
океану

друге можна
розмалювати
урбаністично
нью-йорково
з городами
на хмарочосах

а ще можна
зомліти
від заздрощів
від припухлого
в у х о р я д у

на портреті
надсучасно
розкутої
поетеси

* * *

«Та я мов нещасливий цар,
І все, чого торкнуся
Зацькованим поглядом,
стає дзеркалом…»

цькують царі
й царі – об’єкт цькування
партнер парі
й суб’єкт
дзеркалювання

жіночий дух
епоха царювання

жіноча стать
об’єкт для
споглядання

* * *

«І я лиш граю –
Неперевершено, мушу сказати.»

я мушу заявити
всім на світі
поетів я згадаю
в заповіті
та лише тих
хто присягне-признає:
актрис
неперевершених
немає
окрім тієї хто
лиш просто грає
в сільському клубі
опері

сараї

* * *

«Сльози течуть не по щоках,
А затікають просто в мозок.
І це пече.»

страждалець-мозок
горе-поетеси
безмежжя нечистот
сюди впадає
тут хімія дифузія
процеси
тут клавіша на думці
западає

закінчились
ексцеси і регреси
ніщо уже на мозок
не спадає

* * *

«Знаєш що, добра людино?
Заберу-но я краще свої очі в жменю,
Стисну, щоб стекла вода,
Та й обнесу їх повз тебе, добра людино,
Десятою дорогою.»

дівча-садистка нирок назбирає
мізків печінок і легень
знесе під прес
та вичавить до краю
й повісить у цеху на цілий день
а потім це поріже і спакує
наклеїть етикетку
(норма сес)

зозуля на прозріння
ще кукує

якщо лише
не буде поетес

* * *

Валерій Гужва

(теж із космосу – «ЛУ» від…)

… ще до вересня
кілька годин…»

ще до вересня
кілька годин
ще до осені
тиждень і трошки

ще до пенсії
місяць один
й кілька сотень
до трунної
дошки

* * *

Роман Дідула

Як свіча на вітрі.
«ЛУ» від 09.08.07.

«Суєтне життя – це втеча від поезії…»

чистити зуби (милом)

говорити (голосно)

думати
(про негідне)

мати (стосунки)

МИТИ
суєтність

* * *

Михайло Слабошпицький

«ЛУ» від 28.10.04.

«… сьогодні поезія
стає справою
тільки поетів
і
окремих людей»

окремі люди
натовпи
поети
окремі справи
страви
кольори
тіла окремі
мумії
скелети
і ще багато
різної
мури

усе сьогодні
марево
облуда

як при палаці
хата

(халабуда)

* * *

Дмитро Павличко

Три строфи
«ЛУ» від 28.09.06.

«У Софіївському соборі

Я плачу, бо нема мого життя,
Я торжествую, бо життя
безсмертне!»

я плачу вічністю
землею торжествую

я автор свічності
я
світ організую

* * *

Дмитро Павличко

Соняхи і терни.
«ЛУ» від 13.09.07.

«Мені хотілось, а померти,
Зайти за дзеркало своє.»

сучасний ковчег

мені приснилося
зайти
перед півнями
в білі
двері
в безладді
повзали
кроти
немов при світлі
у печері
а ще вужі
та дикобраз
сплелися в дуже
дикім танці
(так можна
зглуздитись
нараз
і похмелитися
уранці)
а ще тушканчик
і шакал
і безліч ноєвої
тварі
як на портреті
із дзеркал
або на кресленні
з лекал

шкода що в сні
і не по парі

* * *

«А той, хто серце футболіста
Дістане, побіжить, мов кінь.»

поети коні
футболісти
гребці каное
циркачі
біжать-біжать
мов ніде сісти
чи хтось згубив
не ті ключі

пронеслись сни
мов у лезгінці
під боком лазить
щось руде

… на ранок болі
у печінці
і голова
чомусь гуде
було
і слава
й п’єдестали

дістали
органи

дістали

* * *

«Професори і кандидати,
Скажу вам правду, як на те:
Життя ви можете забрати,
Безсмертя не відберете!»

безсмертя
смертя
нерождення
постскриптум
геній
повсякдення

гравці доценти
депутати
ви скільки будете
брехати
але ж вам
дзуськи
відібрать
мій німб
його не відідрать
від голови
уже ніколи

(він виріс
як ходив
до школи)

* * *

«СТАРА МОЛИТВА

Є ореоли, та голів нема
У вас, брати мої, прагнучі влади!»

є ореоли
шапки
комірці
погони
роги
лисини
кокарди
за вухом часто
носять олівці
під носом вуса
далі
бакенбарди
а ще це їсть
і плямка
аж лящить
коли щось дума
блимає
совою
коли нап’ється
стогне
і тріщить

… те що
в дитинстві

звалось

головою

* * *

Василь Старун

Лист із Ноєвого човна.
«ЛУ» від 05.10.06.

«Слід зрозуміти і те,
що, принаймні,
українській поезії
нема рівних
ні в Європі,
ні в світі»

ми ж розумієм
молодь старуни
немає на ненашинщі
поезій

формали
неформали
пер…уни

постскриптум
станіславських
переверзій

* * *

Василь Старун

Сторінка без лицаря.
«ЛУ» від 26.07.07.

«Скрута

все в сургучах…
… в чужих
палатах і руках»

чужі старання
прагнення чужі
чужі дарунки
від чужої долі

поет дійшов
до чорної межі

мовчать книжки
згвалтовані
на ролі

* * *

«… порожній
погляд
тисне на
горло»

порожній погляд
зранене чоло
порожній погляд
тиснява
на душу

життя у смерті
красти почало

вінок посмертний
я тебе
відчужу

* * *

«І вогник волі

… політики пропита
пастораль…»

душа молитви
божі пасторалі
божественні ікони
та величні

політика
історія моралі
де душі мруть
безсовісно
і звично

* * *

«Ван-Гог

… в сузір’ї Рака
натурником Ван-Гоговим
лежу…»

нещадний гнус
кусає всіх підряд
натурнику блін
шланга відкусили

поет узявсь
переписати обряд

учора муза
тісто замісила

* * *

«А де ж?

Одного серпневого дня
дещо солом’яного
з міста на старому возі
приторохтів дощ
такий обшарпаний як вуркаган…»

солом’яного дня
о шостій з міста
приторхав сніг
(дали поїсти)
у затінку приліг
заснув
і ніби мрія щез
прокинувся

дощем

* * *

«А де ж?

… двірник зможе зробити дощ
коли треба буде

а де ж він візьме
справжню веселку»

дощ двірника
простий і чистий
дощ композитора
густий

веселка мала
запах листя

її наслідують
… мости

* * *

«дерево повне снігу»

на дереві багато снігу
в чагарниках
його нема

я здивувавсь
такому збігу

байдужило
була зима

* * *

«на цій планеті
не буває вечорів»

на цій планеті
мались вечори
а ще жили тут
напівлюди-зорі

поглянь тепер
хоч вниз
хоч догори
життя катма
геть-чисто
апріорі

* * *

«… маленьку весну і траву
молоду знайди у великому
й бідному місті.»

маленьку весну
гору
і траву
знайди у місті
бідному
як миша

читач читає
ніби
наяву

поет
(старун)

вигадуючи
пише

* * *

«забудем
свого листоношу…»

забудем свого
листоношу
цирульника
пса
футболіста

я стану
простим
футуристом

близьким
зрозумілим

хорошим

* * *

Анатолій Григоренко

Отець і син, і дух…
«ЛУ» від 21.06.07.

«Сонет святій трійці

Але ж мої Боги – красиві, добрі люди.»

красиві духи боги
обличчя руки ноги
печінки селезінки
хода – танок лезгінки

і розум
як highway

не те
що у людей

* * *

Дмитро Кремінь

«ЛУ» від 07.06.07.

«Український бог завжди печальний…»

бог україни зоряний
печальний
задумливий
заглиблений
в думки

поет красивий
вільний
величальний

спокійний хід
рівнинної ріки

* * *

Дмитро Кремінь

ЕЛЕГІЇ З ПОНТУ.
«ЛУ» від 08.11.07.

«Я виходив колись на естраду,
Юним богом – у віці старому.
А тепер не ховаюсь од граду
І чекаю від блискавки грому.»

на естраді
є будка суфлера
там поети
натхненно
читають

тут від граду
ховали
гомера
тут від грому
жадана
ховають

тут зухвало
богемно
генійно
тут затишно

але безнадійно

* * *

«У Севільї, а може, в Содомі
Ти – найкраща з усіх українок.
І не тільки у рідному домі
Родовий твій, давальний відмінок.»

в мілані можна
заробляти
в севільї
небо голубе
куди не плюнеш
вибір клятий
суцільне дишло
цоб-цабе

а ще відмінки
(божа кара)
давальні
бральні
на живця
вони більмо
облуда
хмара

як і
елегія
оця

* * *

«Старий годинник збився з ніг.
Зозулі плач останній…»

трагедія часу

реве та стогне
ніби в ріг
зозуля
трясця їй в печінку
старий годинник
збився з ніг
йому поет
купив ковіньку

… така елегія
проста
такі ж простенькі
причандали
лишилась пава
без хвоста
(його поцупили
вандали)

* * *

«В тебе є від київського мера
золотий годинник на руці.
Але час – така собі химера,
у театрі – не сезон, прем’єра,
і вечірній парус на ріці.»

вечірній парус
дебаркадер
гудуть над вишнями
хрущі
прем’єра флоту – новий катер
прем’єра зваблення – кущі
прем’єра мера
гречка з сажі
пісочний таймер
на руці

ув арсеналі
– вернісажі

останній острів
на ріці…

* * *

«Циферблату вічний поєдинок
одлунав, і в нас новий режим.
Але є ще піщаний годинник,
і його відведено чужим.»

пісок бархани хани
піраміди
пустельний час
всевишній
циферблат

чужим підводні
й не підводні міни
своїм сп
бе творчості
і блат

* * *

«Впала музика з неба – і сім її нот
Долинають до мене із мороку літ,
Молодому поетові дивляться в рот,
А старому поетові дивляться в слід.»

поету дивляться
в ширінку
(це молодому
літ до ста)

старому зирять
на ковіньку
(це по-народному
кіста)

самі ж поети
пси незрячі
пихаті
(генії)

ледачі

* * *

Вадим Крищенко

Я хочу встигнути сказати.
«ЛУ» від 27.09.07.

«ЛІТОПИС ЖИТТЯ
(під мажорний настрій)

В задусі клопотів минуло літо,
Осінній листопад вже на порі.
Потріскалось життя мого корито
І мрію не зловили ятері.»

корито як життя
потріскане
побите
а ще поет давно
не ставив
ятері

… осінній листопад
думок діряве сито

пегас
давно вже здох
та думка
ще
вгорі

* * *

Василь Василашко

Збирати час розкидане каміння.
«ЛУ» від 21.06.07.

«Чорнобиль

Коли
у землю землю
хоронили
А болю поховати не змогли –
Лелеки у Чорнобилі тужили:
Уперше немовлятка не знайшли…»

лелеки у чорнобилі

леНЕки

не право тут
а правила безпеки

над прип’яттю
зависла
хмара болю
не родить
не врожаїться
на полі

в реактори
вростають тут
оселі
а люди тут
не люди

самосели

* * *

Василь Місевич

Цю мить освяти.
«ЛУ» від 05.07.07.

«А що говорити?»

а що говорити
всі люди мовчать
на крилах
на віках
насильство-печать
і навіть світанок
ще вірного сонця
вже нікому
ніколи

нічим
стрічать

* * *

«Стану голосом скрипки
Чи насінням вітрів.»

скрипка скаже
є ще вітер
є ще правда
лик христа
є молитви
книги-квіти

тінь

могильного

хреста

* * *

«… Тут веселка стояла
І шипинський поет.»

засушені пам’ятні дошки
(самоіронь із музою)

тут веселка
в муляжі
і колажний
портрет
поетеса
на пляжі

і лехнівський
скелет

* * *

Анатолій Камінчук

Автопортрет у блакитному.
«ЛУ» від 12.07.07.

«Час геніїв і калік,
Та пустобрехів жменька.
Відходить двадцятий вік
Із профілем Ліни Костенко.»

життя – остання путь
життя – лише сюжети

ВОНА відкрила суть

суть космосу – поети

* * *

Петро Перебийніс

Іменини літа.
«ЛУ» від 14.06.07.

«Дерева не рубають кінцівок одне одному,
але вміють бути протезами.»

біле і чорне

життя продукує
чимало поетів
ревізії дискурси
критику тези
за тим – некрологи
надгробні портрети

дерева-герої
дерева-протези

* * *

Олександр Сизоненко

«ЛУ» від 14.06.07.

«Ні мелодій, ні птахів, ні людей!»

світле та темне

помер
мелодія в могилі
птахи у клітці
в саркофазі

живий сизоненко ще в силі
чинити опір
темній фазі

* * *

Іван Андрусяк

Допоки сходяться самі…
«ЛУ» від 05.07.2007.

«… узяти б першу-ліпшу ліру –
і… зацідити просто так…»

якщо з розмаху
засадити
хоча б трембітами
відпад
простіше – цвяха
в гору вбити
тут може вийти
водоспад

а ще узяти
контрабаса
і заперіщити
під дих
тут може вийти
тепла маса
або із носа
просто чих

гітарою
геть інша справа
тут цідиш-цідиш
і голяк
це не цідяк
це не забава
тут може трафить
переляк

поезія – велика сила
тут можна прямо
й навкосяк

узяти б
перші-ліпші вила
але на варті

андрусяк

* * *

«… я дочекаюся пророцтв
і буду довго мити очі…»

щоб дочекатися
пророцтва

помийте очі
на ніч

… оцтом

* * *

Микола Томенко

Оце мій світ.
«ЛУ» від 19.07.07.

«По той бік слова

Чорний листок упав
із зеленого дерева…»

осінь опадає
чорним листом
листя не хапливе
до життя
осінь володіє
дивним хистом

з н е б л ю є

дорогу в забуття

* * *

Сергій Пантюк

Янгола тепле крило.
«ЛУ» від 10.01.08.

«І вранішня ерекція меча
Короткочасна та не дітородна…»

ерекція мечів
мечаний хід
у піхви чи в повітря
невідомо

заплідниться
недоторкано плід
(поет завчасно
вернеться
додому)

* * *

«ОДІССЕЯ VOREVER

… І молитву творять трамваї.»

трамваї творять молитви
поет в депо бухгалтерує
вернувся геній із литви
політик спілкою керує

якісь звели парнас в ослін
якісь протерли всі коліна

є тлінний плин
і є нетлін
в святу – душа
в народі – ліна

ps. в скрижалях – бог

* * *

«ПАМ’ЯТЬ. ПОРА СВІТЛИН.

Порівну – це на всіх. Ніби на ноти вітер.»

на ноти вітер покладу
посиджу
в райському саду
у світ поезій
перелину
знайду там
істину-перлину
вернуся знов
у землю-хату
тривогу-долю
колихати

* * *

«ПАМ’ЯТЬ. ПОРА СВІТЛИН.

Хвиля усмак лизне берега млявий клітор.»

пляж («мужського роду»)
море («тоє» / «тая»)
де яка порода
вже ніхто не знає

тут піднявся галас
буря все накрила
пляж
скелястий фалос
хвилі
перса-крила

помінялись ролі
стало море в позу
пляж віддався долі
підставля «занозу»

піна шепеляво
(сексужально)
дише
… мляво
дуже мляво
хвиля
клітор лиже

* * *

«ПАМ’ЯТЬ. ПОРА СВІТЛИН.

Пратимемо щодня спогади, мов онучі,
Та неминучість люта, як і минучість, блін!»

онучі блін
давно не прані
кальсони блін
брудні засрані
блін-лапті геть
і зовсім драні

минучість люта
неминуча
як та
замизкана
онуча

* * *

«РІЗДВО У СОКІЛЬЦІ

Творець укотре проголосить
Ратифікацію зими.»

ратифікація людей
ратифікація природи
творець з поетом розведе
по нішам долі
і народи

отак живеш
не знаєш як
тебе ці боги
проголосять
ратіфікейтед
позаяк
пантюк поет
і цього досить

* * *

Григор Мовчанюк

За святу Україну.
«ЛУ» від 25.10.07.

«МАСКИ

Коли сам себе раниш,
кров тече крізь самого себе,
самому собі.»

балада про ніч (з дужками)

себе пораниш світлом
(уночі)
піт потече
(умовними місцями)
а ще прихватить
(губляться ключі)
і ти біжиш
(до ями)
((до нестями))

* * *

«МОРЕ МЕДУ

Совість болить, як болить
у народу совість
у морі меду.»

у морі меду
медиться народ
в степу степиться
(степовиться)
тронка

спливли віки
збузинено город

с у м н и т ь
в садку
іржава
медогонка

* * *

«МОРЕ МЕДУ

Мене атакують знизу,
мене атакують зліва,
особливо з трибуни…»

трибуна зліва
справа
перед носом
посипать раду
мідним купоросом
а ще роздать
нардепам
ради втіхи
для битв-баталій
жолуді й горіхи
щоб не вовтузить
яйця
носаками
а із засідок

чистими

руками

* * *

«СОН КРАХУ

… Клоунадою тішимось…
… Прем футбол.»

премо у світ попсу і клоунаду
(від нардепуків до голів зіркових)
премо футбол (плоди з чужого саду)
електорат (для крісел дострокових)

премо і прем
вже дибиться волосся

премо і прем
ніяк не допремося

* * *

Світлана Короненко

«ЛУ» від 02.08.07.

«Біла ворона українського театру

Талановитий актор
може зіграти будь-що,
але такі очі
зіграти неможливо..»

в театр ходив учора
(не бував давно)
була прем’єра мрій
(вистава-очі)

театр переживе
самісіньке кіно

сьогодні ставимо
виставу ночі

* * *

Андрій Гудима

Молитви буднів.
«ЛУ» від 06.12.07.

«ПРОКИНЬСЯ, ПРАВДО!

… Допоки буде худнути гладун,
Худий, крий Боже, сто разів загнеться.»

як прикро:
загинаються худі
згинаються
в погибелі і трясці
до того ж спотикаються
в ході
все інші
поглинаючи
напасті

на цьому фоні
метри
гладуни
поети
депутати
(кровососи)
ховаються
від комплексу вини
в дієти
презентації
літ-кроси

хай буде всім
всевишній
посміхаться

живіть по сто
і щоб
не загинаться

* * *

«…Ось, з дозволу сказати, парадиз!»

тут деякі створили
парадиз
суцільний парадиз
на парадизі
боги збирають
камені та хмиз

над ними клон
зі скіпетром
і в ризі

* * *

«НАОДИНЦІ З ГОРАЦІЄМ

…Горацію, помовч…»

мовчи горацію
лиш слухай
і записуй
мовчіть і ви
гомери та шекспір

тут за співця
диявол
(критик лисий)
за читача
зманіжений
вампір

поет тут я
і не ламайте
списи

я тут поет

і не лаштуйте
лір

* * *

«ЗАМІСТЬ МОЛИТВИ

… Най слова мої будуть –
Що свячені ножі.»

перелік віх

поети
пастирі
учені

парнаси
штучні
незлічені

ножі
для кутера
прості

ножі для трапези
свячені

* * *

«… Доки буду кричати,
Доти буду живий.»

аналіз аналізу

покрикує у творчості
поет
без крику ні нардепа
ні поета

стоїть в музеї
в задумі скелет

парнас – міраж
для бідного
скелета

* * *

Олесь Лупій

У вічному русі.
«ЛУ» від 06.09.2007.

«Тривожна дума

О місто зелене і благословенне,
У думах тривожних моїх знову ти.
Як мрія юнацька була ти для мене.
А нині, не знаю, і слів не знайти…
Мов казка, в далекі роки шістдесяті
На схилах крутих голубого Дніпра,
А нині тебе уже важко впізнати, —
Спотворила вигляд підступна мара.»

мара ти марюка
потвора
розпука
спотворюєш образи
сука
сльота
зажди тут у двері
хтось лагідно
стука:
підступна
з косою

о господи – та

з далеких
казкових
горбів
і горбочків

часів бунтарів
й
комсомольських
рядочків

* * *

Анатолій Бортняк

Наближений до неба.
«ЛУ» від 11.10.2007.

«ПОЛІТИКА

Ану її! Подалі від політики
кудись подайся. Щось мереж. Полеж.»

втомився
від політики
полеж
втомився
віршувати
помереж
втомився
від роботи
забухай
втомився
лиш гуляти
покохай
втомився
від утоми
освіжись
на ранок
будуть глюки
побожись

а критику
що буде
діставати
затне херню
про прозу
чи про «жисть»
(йому все ‘дно
йому на все начхати)
скажи без «бе»:
собако – відв’яжись

* * *

«Я уже наближений до неба.
Та земних заслуг не визнають.»

земні заслуги
пам’ятник-хохол
дошки пошани
премії
подяки

небесна шана
вічний ореол
у формі
не кільця
а гарбузяки

* * *

«НАРОДНА ПІСНЯ

… Я мав перемоги і втрати.
Та не удостоївся я
офірної честі – віддати
народові власне ім’я.»

ознака
офірної честі
медалі
із золота-жесті
ім’я
на народи покласти
чи буде ще більше
напасті

я вмер
ще тією
весною

хай ім’я
помреться
зі мною

* * *

«ПРО ПОЕЗІЮ

Поезія – це гробовище думок,
утробні конвульсії, бісів танок,
клоака безглуздь, божевіль перегній.
Ні титли, ні коми не знайдеш у ній.

Слова в ній на «х», і на «б» і т.д.
Поезія – це бозна-що й казна-де.
Блаженних блазенств апологія… Ет,
якщо це насправді, то я – не поет.»

поезія на «п»
на «др» драматургія
в барлозі хтось хропе
там мабуть
летаргія

блаженство божевіль
словесний
водевіль

* * *

«ВЕСНЯНА РИТОРИКА

… не постарів ні на одну весну.
… Зістарився на інші пори року.»

весна одна
зим трохи більше
там осінь з осінню
шепоче

поет бортняк
друкує вірші

читач мов пень

читать не хоче

* * *

«ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА

Він політик, а чи жрець наук,
чи поет (й такі бувають нині),
а підступний, мов отой павук,
що із псевдохрестиком на спині.»

павук як жрець
як науковець
як драматург
чи божий син
павук в мережі
павуковій
один як хрест

хрест як один

* * *

«ВІДМОВА ВІД ПАРОДІЮВАННЯ

Никнуть рим співзвуччя лебедині
у содомі блуду, баришу.
На колег знедолених віднині
я пародій більше не пишу.»

колеги заневолились
в народі
втомились небораки
від пародій

бортняк один
поет
пак альтруїст
не їсть колег
бо гріх

(а може й піст)

* * *

«Від несподіваного лиха
я скам’янів. Мене нема.
Довкіл пустеля мертво-тиха.
В мені порожнява німа.»

мене нема
я брила кам’яна

мене вже є
я фурія
содомська

мене нема
чадра
із саф’яна

мене вже є

горілочка
посольська

мене нема
в труні
надійна стеля

мене знов є

міраж

постіль

(борделя)

* * *

Олег Ольжич

«ЛУ» від 19.07.07.

«… Гуси напнуть у блакиті незлічені струни.»

гойдаються гуси
повітряні шхуни
на хвилях небесних
у космосі світлім
щасливого танку
напружені струни

незлічені барви
святої палітри

* * *

«І мертві встають і шукають хреста…»

встають поети
з чорних потойбіч
встають художники
там фарб бракує

подруга смерті
темнолика ніч
шукає долі

не знайшла

дуркує

* * *

«Проміння ллється важко, як пшениця.»

проміння ллється важко
як снопи
добірної
дозрілої пшениці
веселий дощик
зжалься
окропи
пустельний подих
втомленої
жниці

* * *

Олекса Ющенко

Моя кардіограма.
«ЛУ» від 02.08.07.

«В Старій Каховці
з Довженком

Перший промінь сміється над нами…»

перший промінь
сміється
із тими
хто його
найпервіше
стріча

оперую словами
простими

промінь світла

простіше

свіча

* * *

Ольга Макар

«ЛУ» від 19.07.07.

«Нам треба
лиш відстані…»

поперечні відомості

нам треба відстаней
побільше
щоб було
куди розправить
занімілі крила

гребе дарма
поламане весло

піднять вітрила
вже немає сили

* * *

«без душі
я стану вдовою»

була душа
була жона жоною
був чоловік
вночі учора втік
я прокляла його

труп винесе весною

тепер вдовою
доживаю вік

* * *

«коли наші матері колисали нас
у калинових колисках…»

тоді й тепер

з калини колиски
бажання із миски

земля
кров’ю бризка

пора
недогризків

* * *

Вікторія Віта

Золоте шиття.
«ЛУ» від 02.08.07.

«Солодка пісня твориться з печалі…»

сьогодні людям
хочеться продать
усе що можна
спогади
повітря

печаль найбільша
божа благодать

це муза

рік народження

палітра

* * *

Галина Калюжна

«ЛУ» від 26.07.07.

«Ліхтар о другій годині ночі
Дозволя мені фантазувати…»

ліхтар аптека заметілі
бароко
поглинає готику

фантазії
вугрі на тілі
вночі показують
еротику

перед віршем
не плазувати

фантазува-
фантазувати…

* * *

«Дача кисне
в дощах.»

дача кисне
в дощах
чорт нудьгує
в болотах

музин брат
вже зачах

кіт зопрів
у чоботях

* * *

«Я там – де Час
моє життя складе
з пісенних літер.»

складає час роман
із довгих літер
меню
на тихий день
складає вітер
всьому свій час
до всього все
прийде

поет
примарить вірш
проснеться
і складе

* * *

«Для тебе щось краще
придумав Бог,
якщо ти пішов до Нього.»

про світи

на цьому світі все
і світле і хороше
який красивий сон
придумав же ти боже
та мабуть не дарма
істоти
помирають

на тім щось мабуть
є

чого на цім
немає

* * *

Арсеній Тарковський

«ЛУ» від 02.08.07.
Переклад Володимира
Базилевського.

«Я навчався в трави віковічних чеснот…»

трава споконвічно
притягує всіх
найближчі
до вічності
душі поетів

поет
не єдиний
хто зміг-переміг
закони падінь
переміщень
і злетів

* * *

«Моя мова була, мов спектральний аналіз,
А слова під ногами у мене валялись.»

поет вимогливий
до мови
як закон
поет нещадний
до себе
самого
поет не дише
світ
його полон
поет – невільник

мученик
від бога

* * *

«… Зорі падали на рукави.»

на землю
зорі падали
безліч
і покривали
свічами
планету

а свідками були
лиш час
і ніч
та деякі

закохані

поети

* * *

«Марині Цвєтаєвій

… Змиваються епохи, як вода»

змиваються епохи
у журбу
ніщо
не возвеличується
двічі

нагадує
землявисько
юрбу

недавно

поховали

свічі

* * *

«Маля-життя

Я жити хочу смерті я боюсь.»

я жити хочу
я лише тепер
почав читати
книгу існування

попереду
майбутнє із химер
позаду лиш
безликість
прощавання

* * *

«Маля-життя

Поглянули б, як я під струмом б’юсь
І гнусь, як в’язь в руках у риболова,
Коли я перевтілююся в слово.»

уживлення у слово
біль
(боятись що свіча
погасне)

людина

забуття
і хміль

людина

попоїсти
вчасно

* * *

«Маля-життя

Як скрипка, плачуть дні мої жертовні.»

останні дні
останні дні жертовні
болить душа
вогнить душа
назовні

затихла скрипка
біль струни зачах

свіча погасла

смуток

на очах

* * *

«Маля-життя

… Життя чудове, надто при житті…»

життя прожите
майже
до кінця
залишилось
лишити
щось на згадку

… і лиш тепер
приходиш
до творця

у цьому

найтуманніша
загадка

* * *

«Я – свіча, я на учті згорів…»

свічі довго
й тривожно
горять
в них згорають
людські
протиріччя

за свічами
безсмертя
звірять

за поетами

лише
сторіччя

* * *

«… І в притулку чиїмсь випадковім
Спалахнути по смерті, як слово.»

спалахнути по смерті
єдине
що від батька
спадкується
сину

від поета
людини
святого

вічне небо

молитва

і слово

* * *

Володимир Базилевський

Дух болячий.
«ЛУ» від 09.08.07.

«Погуляв – золотий свій розтринькав запас.
Тільки й чую – шумить вислизаючий час.»

я щось не чую – вислизає час
чи з голови
щось інше вислизає

мої думки
то той
святий запас
що з кожною
сторінкою
щезає

* * *

«… і на тисячу верств – чорнота.»

на тисячу верств
чорнота із чорнот
на тисячу миль
білота із білот

на тисячу книжок
єдиний блокнот
на тисячу рейсів
єдиний пілот

на тисячу вчених
єдиний естет

на цілий сп
базилевський
(поет)

* * *

«Та занадто чорнильна й стрімка
бистрина,
та страшна й безпомильна вода
прибутна.»

безпомильна критика
гурманів
безпомильна практика
кролів
безпохитна поза
графоманів

як безплідна

муза

королів

* * *

«Фрагмент

Народжений в рік лютого покосу…»

народжений
в рік правди
і доносу
досліджений в рік
засіву й покосу
впосліджений в вік
тривкості
й поносу

повінчаний
вінком

до вух
та носа

* * *

«Відстріл поетів

Відстріл поетів – не профанація,
(не метафізика й гра парадоксами).
Відстріл поетів – не припиняється,
(відстріл триває, триває й досі він).»

відстріл – і навально
й нормально
відстріл – і фізично
й фінально
відстріл – і духовно
й морально
відстріл – і карально
й тотально

правідгук
зачистки-вендети

стріляють поетів
«поети»

* * *

«… упала в глибоку кому
радість на цій землі.»

реанімація
глибока кома
реінкарнація
глибока втома

милостинація
глибока шапка

поетизація

масивна
крапка

* * *

«Смерть, як гра.
Навіть так помира,
що вмирає остання.»

смерть ніби гра
в очко
піратів
настільний теніс
«щолбани»

плодять ослів
лауреати

пасуть баранів
чабани

* * *

«Час німого пера.»

час німіти перу
вже чимало книжок
і написано
й видано
коштом держави

домовина поета
типічний душок
запотіле віконце
і цвяхи іржаві

* * *

«Не скупись на небесне,
скупа на земне.»

небесне не скупись
на подаяння
наземне
не жалій
на ковбасу

поете
не забудь
про покаяння

я сам тебе
у церкву
занесу

* * *

«А де ж дисиденти-ангели?»

дисиденти дисиділи
ангелели ангеліли
кулемети кулеміли
глобалісти глобаліли
мукомели
мукоміли

аксакали
сало їли

* * *

«Молодість мою вкрала,
немолодість роздягла.»

поет тримавсь
приписів моди
ходив у шортах
і бандані
із алкоголю
пив лиш воду
кохав лиш в позі
на дивані
(бажав покращити
породу)
або у ластах
прямо у ванні

аж якось
хвацькая кобєта
немолодість зняла
з поета

* * *

«Походила у чорному тілі
по твоїх чорнотропах душа.»

жаботіння

чорнозем чорнослив
чорнобаї
чорнобиль мальта
смальта
дубаї
чорнотить чорногорно
чорнотіло

жаботіло
мело

чорнопотіло

* * *

«Промовчать, звісно, наші кращі пера…»

найкращі пера звісно
не мовчать
а може і мовчать
яка різниця

фанфари ювілярам
ще звучать

товчеться сіль

печеться
паляниця

* * *

«А за бульваром біцепсами море
затято грало й било в береги.»

на небі герць
боги взялись за вила
пішли у хід слова
і стусани
нарешті все
(і море)
поділили
лишився степ

готуйте ковзани

* * *

«Він ріс і ріс, й ота його присутність
остужувала і схиляла в слушність
здогадувань…»

здогадування
слушність
простота
загадка загадковості
і млості

в цілому тлустість
(мусість)
глупота

пости
мости
поети
(гості)

* * *

«… життя – то склад марнот.»

життя – буття – марноти
вірші-спектаклі-ноти
поети-лікарі

проекти
нагорі

* * *

«Отрясає денний морок
площ і вулиць ніч вертепу.
Спить твій друг і лютий ворог,
скальп і в сні знімає з тебе.»

степ пустелі анди альпи
дім хати фігвами чуми
спить твій друг
(знімає скальпи)
ворог спить
(про скальпи дума)

ніч вертепу
атмосфера

скальпонавти
скальпосфери

* * *

«… у радості – сонця лик.»

я дід-поет
я так вже звик
живу один
пасу худобу

корова
радість
сонця лик

і критик мій

до хліва-гробу

* * *

«Сімдесята весна

У пташиному травні,
коли сольних концертів пора…»

пташиний травень
ховрашковий липень
поетів попень
іграшковий
гравень

до мене слава
як зараза
липне

душа як дим
її нещадно
травить

* * *

«Сімдесята весна

… там,
де без вікон вігвам…»

вігвами злі
якісь нерідні
нещасні голі босі
бідні
вігвами ніби
степ у відні
як кажани
після обідні

хоча не варт
тужить затято

прийшло
і в нашу
тундру свято

летять апачі
з корогвами

вітають вікнами
вігвами

* * *

«Сімдесята весна

… коли усихає тіло,
збільшується душа.»

поет закони
провокує
господь рецепти
пропонує

коли земля
муміфікує
душа об’єми
продукує

* * *

«Сімдесята весна

Забагато душі
для малого тіла.»

маленьке тіло
триста грам
душа удвічі важча
яка ганьба
вселенський срам

світ-світло
поглинає
хаща

* * *

«Сімдесята весна

Ти був молодий… –
нагадує шпак, –
однак
зауваж колір мого пера,
пора…

– Куди? у вирій?
А ти яму вирив,
шпаче?»

шпак риє яму
для пісень
інакш не зможе
верховодить

поет не може
спати вдень
бо колір пір’я
не підходить

* * *

«Старість – це філософські води,
нерухома їх течія.»

нерухома течія золи
неможливо й вітру
догодити

філософські води
відійшли

вже пора
когось таки

родити

* * *

«На поверхні від мерехтіння –
нез’ясоване Боже письмо.»

учені науковці
нуднокопи
зібралися з’ясовувать
письмо
писалось це ченцем
під мікроскопом
алхіміком
письменником
чи мо’
це боже
надкосмічне
мерехтіння
чи патове

(поетове)

бродіння

* * *

«Так туго напнулась нить
між серцем і світом,
що серце щемить,
ще мить
і зрушить з орбіти.»

ще мить ще гульк
і нить порветься
ще жмульк
ще бульк
і знов
напнеться

(з поетом щось
таки
станеться)

* * *

«… Я, дитина,
і бджолиний дзвін.»

дитина бджілка
матка трутень
бджолина
бджолиться
сім’я

поет не звір
не птах
не крутень
він бог
він цар
він (цур)
ім’я

* * *

«Сад у листопаді є й немає,
лиш кістяк його на видноті.»

кістяк немеркнучого
саду
квітує
множиться
буя

на тлі
космічного
параду

на видноті

там був

і я

* * *

«Лиця друзів – свічадо.
ти старий, як вони.»

лиця друзів – свічадо
(це від тисячі свіч)
у поетів – ночадо
(тут одна лише ніч)

ти старий як опеньок
ти стара як верблюд

на руці
слід обценьок
це не критика

суд

* * *

«Нащадок вирівня ландшафт,
себе в нім не пізна.
І вип’є з ним на брудершафт
веселий сатана.»

нащадки прийдуть
розумніші
вони підправлять
горизонт

хоча прийдуть
і ще смішніші
ці вставлять в руку
ручку-зонд

ps. і вип’ють в кайф
на брудершафт
поети
критики

й ландшафт

* * *

Вєслав Зєлінський

«ЛУ» від 16.08.07.

«Кохання хімічне

люди
люблять бога
під образами Христа,
бо ж нема Його
поміж нас.»

бога нема
не було
і ніколи
не буде

так само
як і нас
незрячих

* * *

«Кохання самотнє

Замість слів – кохаю!
Серце тишу чатує.»

кохання
вимучений біль

життя
пусте кохання

(без болю)

* * *

Адам Децовські

«ЛУ» від 16.08.07.

«Аби ще

ріка
з мене стягла
сорочку палку –
носить в собі вогонь…»

у справжнього поета
волохаті груди

і ніхто
про це
не знає

навіть бог

волосся
захищає
серце

* * *

«… у підніжжя ночі…»

ніч
колосок
що плодоносить
щодня

а наступного ранку
просить вибачення
у бога

опадаючими
зірками

* * *

«дощі
вже повисихали у ринвах часу
до дерев повернулося листя
і птах притулився до неба
співом..»

птахи
співають
космосом

навіть
не небом

небом
люди співають

* * *

«… у мені
тужить розгойданий дзвін»

дзвін
у людині

це хода
правою
і лівою
ногою

дзвін
у всесвіті
поета

це дійсність
і реальність

маятник

сонця-місяця

* * *

Радован Бренкус

«ЛУ» від 16.08.07.

«Занадто чути видиво

… гітарні вибрики з храмовим органом…»

гітара
не плаче
вона лиш
піддячує
скрипці

на похоронах
має
звучати

лише скрипка

та сон

* * *

«Занадто чути видиво

… осиротілого виду обличчя на хресті…»

хрест
замалий
на землі

це гілка
де сидить

померла
пташка

* * *

«Далеко від рана
до вечора

Той, хто прийде під вечір
берегом на трьох ногах,
має стати каменем.»

люди ходять
трьома ногами
навіть
жінки
люди літають
одним
крилом
навіть
ангели

* * *

Анджей Гнаровський

«ЛУ» від 16.08.07.

«Вечір у пізньої
осені барвах

Аркуш – а на ньому
слова жваві
як горобці
на стернищі…»

слова аркушаться
як біблії

біблії
моляться

як люди

* * *

Марта Свідерська-Пелінко

«ЛУ» від 16.08.07.

«Життя

Життя
Це не репетиція перед прем’єрою
Це
Зерно надії
Плід кохання
Дерево що втрачає осіннє листя
Це
Довгий спектакль
Аж до останньої сцени
Коли не опуститься завіса»

в театр ходять
люди
птахи
листя
заморожені
почуття

кохання
що
не відбулися

* * *

«До сорокаліття

Я добре пам’ятаю
У день сорокаліття
Купила собі квіти
В моїх приятельок
Стін»

стіни
продавали квіти

поети
продавали
вірші

у людей
немає
почуттів

* * *

Євген Гущин

Небо на плечах.
«ЛУ» від 29.11.2007.

«І не світить місяченько.
І додому не іду.
І живеш ти далеченько.
І стежок я не знайду.»

ой леле-леле-леленько
ти живеш дале-даленько
світить місяць-місяченько
свіче-свіче-свічеченько

я шукав стежу-стеженьку
попадалися опеньки
я шукав до тебе шляху
попадалися комахи
я шукав на небі флюгер
вітер вив-виводив фуги

рима – кругле коліщатко

з ручки капнуло
віршатко

* * *

Велімір Стано

«ЛУ» від 16.08.07.

«Рондо про пташку

Пташка полине
прямо до Неба.»

небо опускається
лише заради
птахів

та
окремих
поетів

* * *

«Рондо про провалля

Крок до провалля.
Що мені лишається?

Крок до провалля,
що мені лишається.»

перед поетом
немає провалля

воно вже давно
стало суцільним
підйомом

злетом
у
небуття

* * *

Іван Сльота

Щастям освячена пісня.
«ЛУ» від 20.12.2007.

«ВІК ЖИТТЯ
(з епіграфом Тодося Осьмачки)

День до ночі, й знову – ніч до дня…»

що ніч що день
що глечик на паркані
що місяць
що насправді
карлик-ніч

усе змішалось
вітер у тумані
поет і класик
лампи світло й свіч
земля і небо
фарби на пленері
сльота
осьмачка

букви на папері

* * *

«ДАЧНИК

Давно не був я в пору цю на дачі –
Спросонку в грядці березнем стою…»

спросонок
дача
грядка
тин сусіда
за тином квітень
(знаю що зима)

проспав сніданок
(чарку до обіду)
проспав вечерю
(горе від ума)

так все проспиш
коханку
книгу
травень
в сп таксі
бібліотечну ніч
це не рефлекс
учений
був не правий

безсоння є

а нуж бо всі
на піч

* * *

«ХЛІБ

Щоб ми не без хліба жили й тепер,
Не спить робітник десь, не спить інженер.
Я бачу, як трактор веде хлібороб
І думає: «Хліба побільше було б…»

там десь двірник
а там десь хлібороб
там десь аж ген
пере небога
майку
в печі із хліба
випекли мікроб
із язика зітри
наліт із лайки
нехай комбайном
править комбайнер
нехай лиш геній
критикує німби
сидить в засаді
міліціонер
збира на хліб
на сало
і до хліба

такі прості
такі гарненькі
вірші

було б таких
поменше
(понебільше)

* * *

«ЩАСТЯ НЕ МОЄ

Хай люди йдуть –
хто в спальні, хто в палати…»

іде народ
іде крокує чеше
хто скаже ні
(нехай москаль
не бреше)
ми всі ідем
хто в хати
хто в палати
хто по нужді
хто в душ
хто в депутати
таких як ми
народів
чорне море
прийміть у нато
(кажуть
недобори)
йдемо як бог
поважно
поступально

ми спать йдемо

(звільніть же
роздягальню)

* * *

«В душі моїй
заврунилася пісня,
Що вже росла
й бриніла, наче ліс.
Та час пройшов
і стало їй затісно,
І я ту пісню
в зошит переніс.»

маленький зошит
крихітка оця

воно і ручка
два крила
у пісні

проснувсь
потягсь

так хочеться
яйця

яких яєць

сьогодні страви
пісні

тримай себе
у обручі бажань

не випускай
що вруниться

(хай інші)

на великодень

ще до півня
встань

та освяти
у церкві

божі

вірші

* * *

Тетяна Бондар

Сон дерев.
«ЛУ» від 06.03.2008.

«… хотілося трохи їсти
борщу вареників і ласки…»

хотілось щастя
без пельменів
хотілось ласки
без борщу

ти не гурман
ти просто
геній

ти повертайсь

я все прощу

* * *

Алла Миколаєнко

Приручення метеликів.
«ЛУ» від 20.12.2007.

«ВИБІР

Мета… Теорія… Усе в моїх руках…
Я вирішу: чи зараз, чи ніколи.
І дивний страх…
І марення – все колом.»

все колом колом колом
стоп – овал
ось руки руки руки
знову коло

на пік-парнас
жадан’ий п’єдестал
я не зійду
з цим маренням
ніколи

* * *

«ВИБІР

Зітхнути гірко? Залишить, як є?
Та не витати більше в емпіреях?»

судома емпіреї голоси
таких як я
таких уже багато

у віч-залежних
вдавлює носи
у поетес
настане
інше свято

* * *

«ВИБІР

Я крок зробила. Видима мета.
Снаги надовго вистачить у мене.
Нема щита!
Та доля – незбагненна.»

вовчиця
амазонка
(з сантропе)
дослідниця
і сексу
і до сексу

де тут мужі
під тином
хтось хропе
а те мале
сховалося
у лексус

що тут сказать
яких ще
треба слів
що тра’ зробить
щоб хлопець
захотів

нема раба
наручників
хлистів

одна зола

від спалених
мостів

* * *

«ВИБІР

Я в себе вірю! Вірю! Не кричу.»

я не кричу
я вірю
що мовчанка
не примха
не попса
не забаганка
не пташка
не лисичка
не поганка

до мене в двір
заходить
лесбіянка

* * *

«Сімнадцять янголів малюють мій портрет.
Сімнадцять янголів малюють мою душу.
І дві в одній картині тет-а-тет
Таки зіллються. Й розпізнати мушу.»

картинні пози
пари
тет-а-тет
картинні янголи
(обпала позолота)

на п’єдесталі
дівчина-поет

насправді ж то
зілляті в бюст

… чесноти

* * *

«Без пари нині профіль і анфас.»

без пари профіль
може
щось не так
чому у профіль
пара
а не пари
тут щось вмішалось
влізло щось
(бардак)
мої анфас
поезії
чи чари

а може знов
сьогодні вихідний
і я поїду
десь
кудись
до когось

сучасний світ
безпрофільно-нудний
йому ні день
ні ніч

не допоможе

* * *

«Не просто завжди буть антидощем,
не просто бути вічним оптимістом…»

антиантичність
манти
оптимізм
антипродукти
(генні інженери)
антипрогреси
антиатавізм
антитруїсти
анти
ненажери

я написав
сьогодні
десять ант

я андрухович
андерсен

я кант

* * *

«І хоч би Сонце… Де воно завжди?
Між сутінками чую: «Шлях наш світлий…»
А я спостерігаю тільки дим,
Хоч полум’я здавалося помітним».

багаття й сонце
дим
небесний хлів
альфа центавра
раки
(як сузір’я)
хоч як там що
а до високих
слів
я все одно
не матиму
довір’я

ps. це як попса

як критика

(повір’я)

* * *

«САМОТА

… не допомагають навіть три крапки
вони – занадто маленькі
важкий тягар – мій сум – їм не підняти…»

сум та гравітація

маленькі крапки
немічні
малі
котигорошки
критики
зернята
вони ваш сум
відірвуть
від землі
але вже мій
пробачте

не підняти

* * *

«САМОТА

єдине янгольське крило захворіло
загубилося серед власних сліз
важко в самоті перелетіти через океан

вишию білу пташку
у неї буде двоє крил
на кожному – по дві крапки
не сумно і не самотньо…»

безкрилий птах
(поет не член сп)
крило одне
у члена й депутата
по два крила
у янгола
(без бе)
два димарі
одна
пузата хата

самотньо й сумно
через океан
перелетіли
бродський
євтушенко

останнє слово
скаже уніан

останню крапку
впише
тимошенко

* * *

«МИСТЕЦТВО ПРИРУЧЕННЯ

знаєш?
ти навчишся ловити невловиме:
приручиш смішного метелика;
ти відпустиш його на волю,
а він все одно залишиться.»

смішні поети
критики
лохи
смішні обранці
бранці і
крутелики

летять у вирій
нібито птахи
аж гульк весною

гніздяться

метелики

* * *

«МИСТЕЦТВО ПРИРУЧЕННЯ

метелики ще здатні помічати»

метелики це щось
адреналін
як мінімум художники
поети

я нахилився
низько
(до колін)

колишня сила
волі моя
де ти

* * *

«ЧЕСНО

Мовчу шовково
І ховаю сльози.»

мої платки
бавовна
не шовки
не інша
дико-штучна
потороча

я вірю їм
навіки
на роки

я плачу в них
як плаче

тамагоча

* * *

Наталка Поклад

Над епохою зрад.
«ЛУ» від 06.03.08.

«У долі володар, не ізгой,
і дивишся їй у вічі…
Ти їх перепробував – ой,
хіба перелічиш?..»

він їх
перепробував
хай
не «хай» українське
«хай буде»
а «хай» іноземне…
кохай
хто скільки
рахують най люди

а ти не рахуй
сподівайсь
(один вже лічив

рахівниця)

кохайсь
як в рекламі
кохайсь
а зрада
лиш маска
на лицях

* * *

«П’янкої жаги атрибут,
мелодія тіла…»

мелодія тіла
жага
атрибут
відмінниця-діва
жона
інститут
поетка членкиня
діячка
визнання

становлення
раннє

і пізнє
кохання

* * *

«Хитрий час відшукає заміну тобі і мені…»

хитрий час
пересмішник
міняйло
мастак
він усе переміне
якщо щось
не так

альтруїста з шахраєм
пародиста з поетом
чи зустріне по шатах
чи проводить
з почетом

отакий тобі лис
отакий тобі час

отакенної робить
із праведних
нас

* * *

«Не торгашами хотіли, а зодчими
бути у днях нелегких.
Нас тут багато таких заморочених,
щирих таких.»

ми заморочені
та щирі
ми несли правду
на ногах
ми піднімали
гасла-гирі
були ми слідчі
на торгах

і нас багато
у народі
і нас чимало
нагорі

такі вже гени
у породі
що з віфлеємської
зорі

* * *

«Видно навіть не з Говерли
політичні альфа-бети…»

альфи бети гами грами
водевілі вірші драми
отакі поперли перли
не з парнасу
а з говерли

отакий не звіт
а доклад

отака сьогодні
поклад

* * *

Тетяна Винник

Високі хвилі.
«ЛУ» від 06.03.2008.

«Як добре, аби в сукні твоїй білій
Посеред хати розкрутити сміх.
І не ганяти сорому й безсилля,
Як вороння з високих чорних стріх.

Пробач, що розрослась моя безодня,
Та я за це себе лишень кляну.
Що склала я у човника долоні,
Що не пробити човником стіну.»

моя безодня
розрослася
куди ж бо сукня
подалася
а я ще здуру
й поклялася

а тут цей човник
із долоні
на тлі ворони
мов на лоні
стіна у хатньому
полоні

не хочу я
ганяти сором

давайте в стріху
разом

хором

* * *

«ДОРОГА ДОДОМУ

Сосни, неначе шпильки, що відьми згубили,
Сосни, з яких я вийшла, якими стану…»

ти не сосна
і навіть не калина
ти лише кущ
де мешка
сатана
на курячих ногах
стоїть хатина
як вийдеш з неї
все тобі

хана

* * *

«ДОРОГА ДОДОМУ

Втримати біг, рукою спинивши потік
неба, що гриву розчісує перехрестям…

Кулі у рибах пульсують, а кобила – Стікс,
Я за гриву схопила життя, наче біла бестія.»

на гриву знов
накралось
перехрестя…
спинивсь рукою
сонячний потік
хотів у тінь
та
забагато честі

тепер на небі

жить йому
повік

* * *

«Що тобі наснилося,
Озеро бездонне?
Хвилями світилося
Серденько підводне.»

підводне серце
шлунок у човні
надземна п’ятка
чешеться на пузі

поетка пише
(вертиться у сні)
читач читає
(хреститься в напрузі)

* * *

«Місяченьку, місяцю,
Ясний, голомозий,
На чиєму місці
Ти – посеред озера?»

посеред озера
щось явно
голомозе
розхристане
розгублене
благе
так ніби п’яте
колесо
до воза

аж тут нарешті
гримнуло:

«к ноге!»

* * *

«О мій янголе, не дивися,
Не дивуйся, мій ніжний бісе.
Обізвися любов, не бійся,
Чом ти хрестишся? Не хрестися.»

чи біс
чи янгол
хрін його пойме
чи хреститься
чи махом
б’є поклони

сьогодні суть
не суть
а бе-ні-ме

і навіть
не антихристи
а клони

* * *

«Я у море себе відпускаю,
Я не втримала ці вітрила.»

я в море відпустилася
живу
русалка-поетеса
це вже круто
я водорості їм
а не траву
із критиками
бавлюся
розкуто
я в морі
а на морі кораблі
й човни підводні
круглі

як рублі

* * *

Раїса Харитонова

Лише передчуття любові.
«ЛУ» від 13.03.2008.

«ОСТАННЯ ЛЮБОВ

Ми ще чужі.
Дві випадкових долі,
як – янь та інь,
що прагнуть потрясінь.»

я хочу потрясіння
хтось із янь
мені закине:
пізно
потрясатись

але ж душа
підказує:
буянь
і тіло слуха
й прагне

… намагатись

* * *

«ТРАВЕНЬ

Весна сезон кохання.
Й безстрашно, впевнено
в розчинене вікно
із місячним сіянням,
мов Дон Жуан,
прокрався непомітно в спальню
до мене юний травень.
І я, уже немолода,
мов те дурне дівчисько,
вдивляюсь в зорі у його очиськах,
вслухаюсь в незнайому мені мову
(іспанську? галльську? чи латину?
Ні, швидше, швидше – солов’їну),
що кличе, просить, переходе в стогін
і раптом вибухає, мов салют!..»

сезон кохання
травень
дон жуан

не молодиці зараз
ліпше юні

він по-латині
рече
це обман
салют відставить
тіло
що за нюні
який тут кайф
з таким
підступним гадом

я покохаюсь
краще
з листопадом

* * *

«ТАНГО

Я, мов коханцю, відаюся танцю.»

коханцю
я віддамся
не тобі

ти муж
ти свій

ти доля
на горбі

а ще я
віддаюся танцю
і навіть більше
ніж коханцю

чоловіки ж
то пуза
то скелети
які тут з ними
в біса
піруети

* * *

«ТАНГО

О танго! Танго! Танець двох сердець.
У ньому і початок, і кінець,
блаженство й мука…
Дай, дай швидше руку –
не обпечись об струмінь мого тіла! –
веди мене, неначе під вінець,
цілуй, цілуй шаленими очима!
Ти зараз не мужчина –
ти творець!»

мужчина в танці
лідер і творець
організатор
менеджер-мужчина

союз печінок
нирок
і сердець…

аж тут гопак
то дай же мить

спочину

* * *

«МЕТАМОРФОЗА

У серці світло, наче персик, зріє…»

світло
наче персик
хмара
ніби песик

форми
стиглі перса

коперфільд
воскресне

* * *

«МЕТАМОРФОЗА

Амур вже витяг золоту стрілу,
сто тисяч раз сказав мені: «Люблю!»

амур звитяжець
воїн
скіф
сказав люблю
й стрілу враз
витяг

це не легенда
і не міф

це з камасутри

ранній

витяг

* * *

«Лечу! Лечу!
О диво див!
Це ява а чи сон?
Привіт, бджоло! Добридень, джмелю!
Оревідерчі, махаон!»

джмелі літають бджоли люди
стрічаються і гомонять
в одних слова
пусті облуди
в других – на корінь
і на «ять»
одні на «до»
одні на «сало»
одні слизькі
як гутаперчі
одні із префіксом
«все мало»
одні гуд бай
оріведерчі

але якщо
не прислухатись
то можна в мову
й закохатись

* * *

«Я вирвалась з тісного тіла!
Ні, не кажіть: такого не буває!
Буває!
Орел мене наздоганяє!»

на схилі літ літати
закортіло
піднявшись високо
лечу
орел наздоганяє
моє тіло
кричить мені
і я йому кричу
так не буває
скажете на мить

орел
це правда
дійсно
не кричить

* * *

«Які прекрасні в мене крила! –
погляньте в небо, людоньки, агов!
Весь світ мені сміється і сіяє!
Сяйво,
ти – рай? Ти – Бог?
Любов!»

любов
не асісяй
не детектива
це крила
най пришиті
але крила
а може
прірва скель
чи просто брила
чи може
аксіома
(інвектива)

ps. птахи
презерватив
шматочок мила

pps. любов
перенаситила

втомила

* * *

Ігор Гургула

Стан душі.
«ЛУ» від 29.11.2007.

«Чорний кисіль неба

Чорний кисіль неба,-
Скельце розбитої чаші.
Величезний таріль наді мною.
Щось зблисне в тарелі глибоко
І знову нічого.»

теорія тарелів
киселю
небесних зблисків
(чорно-білий колір)
цей стан душі
з дитинства
я люблю
коли ще пас
метеликів у полі
бувало зблисне
трісне
і трясне
бувало так
по голові погладить

… і хоч до носа
тулиться пенсне

тут окуліст
геть зовсім
не
зарадить

* * *

«Чорний кисіль неба

…І жовтий мотиль над жовтим вогнем –
Як докір минулих марнот.»

гризоти совісті
марноти мотилі
вогні над степом
жовті (невидимі)

поет нажив
на дупі мозолі
коли творив
біля вогню

(у димі)

* * *

Юрій Гаврилюк

Аби до лаврового вінця!
«Склянка часу», 42/2007.

«Авторові необхідні склянки і час.»

склянка
найбільша
посудина тиші

час
найкраща пора
творчості

автор

найяскравіша зірка

суспільства

* * *

Оксана Паливода

Випадковість.
«Склянка часу», 42/2007.

«Випадковість

Незнайомі прохожі
не дивляться в очі.»

незнайомий верблюд
прогорбатив
повз мене
хоч би глянув
ув очі
що зробиш
скотина
нещасливе дитинство
чорнобилі
гени
нещасливе кохання

нав’ючена спина

* * *

«… я влаштую собі
власну зливу»

я влаштую сонце
на землі
я влаштую зливу
на планеті

грозами
кайфують королі
мокнуть
парасольками
поети

* * *

«Я частіше буду спати,
щоб тобі було де жити.»

я частіше буду спати
ти частіше будеш їсти
прибирать частіше
мати
де спочить
лягти
чи сісти

… каучук
це майже гума

я частіше
буду
думать

* * *

Микола Москалець

«Склянка часу», 42/2007.

«… І знов настане солов’їний час.»

і прийде час
високих солов’їв
це буде знак
оновлення
знамення
й не буде вже
ні творчості
ні слів
й настане вічне

боже

сьогодення

* * *

Наталя Стеценко

«Склянка часу», 42/2007.

«Дикий лелека

Я слухаю Руссо. Сьогодні вільний день.
Всі мрії прожену. Сиджу удома.
Летить у небі дикий журавель.
В душі – утома.»

ще тиждень не пройшов
у небі журавель
ще сонце не зійшло
руссо співає

сиджу удома знов
бо з’їздить
в буковель
а чи до жабокрич
грошей немає

* * *

«Дикий журавель

Мені нікого вже не жаль.
Лише лелеку.»

лелеку пожалій
стань мудрим
в часі

епоха повалій
на
контрабасі

тушканчики
вужі
лелеки
дятли
у всіх у них в душі
листопад
(свято)

поезія мовчить
пора осіння

невже нас
буде вчить
покійний
лінней

* * *

«Небезпечно

Усім увага:
Ближчає осінь.»

увага всім
у римі
снігопад
тривога нароста
в мадагаскарі
у людства ще
чимало вад
спаситель-син
ще родиться
в кошарі

звичайний скептик:
сниться
райський сад

романтик-«свєтік»:

пекло
у примарі

* * *

«Небезпечно

Не було ще осені досі –
То двійник був з моїм ім’ям.»

у осені
немає двійників
імен
означень
прізвищ
псевдонімів

поету вже
нечувано
віків
а він і досі
ще
не вийшов
з німбів

* * *

«Небезпечно

… краса не лікує рани.»

краса наразі стала
добрим терапевтом
з дитинства
мала хист
до лику медицини

поет десь заразився
вірусом напевне

краса не віднайшла

потрібної
вакцини

* * *

«Буття

Крани течуть,
зламався диван,
ти мене більше
не любиш,
зрада, самотність,
обман,
я покусала губи…»

крани течуть
унітаз протікає
вчора забивсь
сміттєпровід
знову самотня
із дому
тікаю
губи покусані
(овід)

і це останній
довід зради
облиште
критику
й поради

* * *

«Без почуттів

Я не бачу, не чую, не люблю,
Пришивай, прибивай велелюдно –
Все одно утечу. Мені нудно,
Я неначе на лаві підсудна.»

я хворію не сплю
мені нудно
хто подасть
піднесе
мені судно
моя місія трудна
і згубна
я підсудна
я дуже підсудна

хоч прибий
до паркану
цвяхом
підем різним

(тим самим)
шляхом

* * *

Наталья Пушенко

Легкий флер грусти.
«Склянка часу», 42/2007.

«Нахта – хорошее украинское слово.»

а ще затхлість

тлусість

хлускотно

трапно

психотропно

віршогарний

гарносмішний

та

горезвісний

* * *

Вікторія Кіченко

«Склянка часу», 42/2007.

«Білим по білому вишита мати.»

вішать душити вбивати
ламати
білим по білому
вишита мати
жодна із істин
не хоче вмирати
сонце планети
готує
до страти

чорне крило
на промінні
у ката

* * *

«Лелека

Просто в цьому світі не буває,
Щоб у чорне крил не замочить.»

крила білі
люди ясноокі
правда темна
істина свічить
душі ваші світлі
та високі

плаче правда

істина
мовчить

* * *

«Острови Віра, Надія, Любов.

Коли осінь сном впаде на вії,
Все одягне в шати золоті,
Я піду до острова Надії
По листками вишитій воді.»

тобі вже розстелили
водний килим
пошили з лісу
шати золоті

дарують осінь
зоряним і милим
лиш тим хто не
вмирає
на хресті

* * *

«Дерева чорношкірі ждуть дощу,
Застигли, мов під пензлем живописця.»

ти квіти намалюєш
на весні
коли вони ще дишуть
пелюстками

дерева одягаються
у сні
і ждуть своїх
художників
роками

шедеври
(не вірші і не пісні)
– картини –
пишуть серцем
не руками

* * *

«Ну хто тобі сказав, що я поет?
Я лиш дівча, розгублене від страху.

Хай кажуть люди – вірші я пишу,
Хай кажуть люди. Та вони не знають –
Я просто перетнула ту межу,
Де крик душі і вірш не розрізняють.»

на крик душі
обізветься поет
зануренням
замисленням
мовчанням

закінчиться
історія планет
віршованим
світанковим

с в і ч а н н я м

* * *

«Сонет

На вулицях, немов на каруселі…»

на вулиці
немов на каруселі
(кудись поділись
чортові колеса)

на відстані
самотності оселі
зникають тіні
сцени

поетеси

* * *

«Сонет

Не бачу, що у неба колір чаю…»

у неба колір крові
у моря колір неба
у правди
колір світла

у світла
промінь бога

* * *

Ольга Смольницька

Сюїта вечірнього болю.
«Склянка часу», 42/2007.

«І це одне розчарування
В захланистих вечірніх снах».

захланились
розчарування
дохланились
вмира кохання
прохланили
святе послання

боги і ті вже
на захланні

* * *

«Я бачила слова зів’ялі,
Прибиті там – на воротях.»

паркан тини ворота
воротята
на них сидять
мовчазні
гороб’ята
побиті мов
дорослі горобці
зів’ялі як

кульбаба у руці

* * *

«Не пастораль, а злісні м’язи,
Напружені зорею вщерть.
І вибух нервів… що це?.. в’язне,
Петарди рвучко – шкереберть.»

покоцані пасторалі

не пастораль
а рвані м’язи
не хмародряп
а шкереберть

в зубах давно
зогнило м’ясо

рукопис змолото
на дерть

* * *

«Вибух там, за вікном… Він замислено й струнко
Увіллється рептиліям млявим під шкіру.»

рептилії – їм так не пощастило
у них не шкіра – справжній полігон
когось ударом сильно оглушило

була людина

стала покімон

* * *

«Лимонадом смарагдовим вдар по цимбалах –
Спорожнілою пляшкою!.. Я посміюсь.
На деревах лахміття корогви розмаєм,
Я збираю фану. Хто дасть більше? Журюсь…»

цимбали ніжні сотворіння
а ми їх б’єм товчем тортурим
лахмітим крони і коріння
п’ємо вино з пляшок
мікстури
такі вже ми
пусті натури

ps. журюсь
збираю фану

розводжу бруд
тюльпани

* * *

«Фіолетовий місяць мертвіє на сході.
І долоні зірниць розплітаються махом.»

миттєво реактивно
махом
зіниці розплелись
в долонях
я ледве не помер
від страху
не піт чомусь
а сіль на скронях

а ще на сході місяць
стріляє кулеметово

на заході (у лісі)
йому вже

фіолетово

* * *

Віктор Пономаренко

Їду додому.
«Склянка часу», 42/2007.

«До Дніпра

Ходимо вдовж Дніпра
За течією і проти…
Вічно манить ріка
Після важкої роботи.»

важка робота
ріжу ковбасу
на слайсері
на повнім
автоматі
затим утому
до дніпра несу
попить вина
з консервами
в томаті

а потім походить
туди-сюди
по ходу справ
дерева полічити

я зовсім
не боюся вже
води

на води їду

музу
підлічити

* * *

«У листопаді не побачиш літа.»

листопад це осінь
чи моргана
може це не місяць
а зоря
чи зима
чи ангел з мічігану
чи якийсь
аналог ноября

в листопаді
падання не видно
не співають
люди і коти

страшно як
незвично і обидно
літо загубилося
а ти?

* * *

Людмила Тараненко

Крок до Всесвіту.
«Склянка часу», 42/2007.

«На жаль, ми не вибираємо Час, у який
приходимо на Землю.»

це дійсно несправедливо
не мати змоги вибрати
час
п р и й д е н н я

несправедливо
для всіх
окрім поета

* * *

Віталій Міхалевський

Зі щитом.
«Склянка часу», 42/2007.

«Білий танець

А раптом я нахабний вщент?! –
Мурашки тілом.
А може подарує ще
І танець білий?!»

вщентонахабство
білотанство
мурашкотільство
віршоруб

поезія
не шарлатанство
і навіть
не шаленство
губ

* * *

«Воїн слова

Поет і свічка у короткій тиші.»

поет у війську
плакала відстрочка
прощай цивільний
статус-кво
статечний

прозаїк пише тихо
(у садочку)
у нього кожен день
бібліотечний

* * *

«У перемозі над собою
людина ніколи не
залишається
переможеною.»

перемога
над
перемогою

врешті решт
переможе

* * *

Есміра Травіна

Галопом по склянкам 40-41.
«Склянка часу», 42/2007.

«… стихи делятся на
стихи и тоже стихи.»

теж вірші читаю
з єдиною
метою

у в і р ш и т и

справжнє