Петренко. ПРОСТО ВІРШІ

ПРОЗИТИВ

— Спочатку що стосується короткого, та аж надто «революційного» післяслова автора, мовляв, ось я який не признаний, ось у мене вже стільки книжок вийшло, а ще стільки має вийти (і, якби не ви всі, то вже б давно вийшли й були достойно поціновані). Отака халепа. Як вам усім не соромно?!

— Назва «Просто вірші». Якщо брати лінійність логічного викладу, то мають бути просто слова – просто вірші – просто поезія. Щось автор або ж скромничає (скоромничає), або лукавить. Ось такий я, той, що ніби ні на що, власне, й не претендує. Такий собі ОсьЯсь…

— Паровозно-паротяжний початок. І не комуністичний, і не ура-патріотичний, і не до Найвищої Сили, бо якби ж бо справді так було, то ім’я Творця не писав би з малої літери. Я вже не кажу про це срамне новомоддя, писати все з малої літери, та ще й без розділових знаків. Приміром. автор пише: «прийди і зрозумій життя / дароване / навічно». Де ставити кому, до життя, чи після?! Геніально ж бо сказав один Геній, що вірші без розділових знаків, це як штани без гудзиків…

«бодлер / був / безголосим»

— Це вже не перше «скидання з п’єдесталу сучасності» Великих. Хоча тут ще

крутіше, бо скидають не своїх, а відразу на європейських паралелях та

меридіанах! Посуньтесь, а не то! Ото в’їду, возлечу на Олімп! Це що, ми так

у Європу йдемо? Ото хода, так хода!

«erbe»

— Що за ерба така? Це що, латинь якась? То ми такого в школах не вивчали.

І по грантах нікуди не їздили. У нас тут що, своя правда? геть своя?

«я ах / матову / кров / читав»

— Це, перепрошую, в оригіналі так. Себто, автор буквально переїхав поетесу. Це ніби трюк циркача з розпилюванням. А ще тут «із золи / народився / вірш». Це ми теж проходили. А ще й ненароджені доньки. Чому лише доньки? Загалом, кровожаддя, а не «тексти». Про «вірші» я вже не кажу.

— Аж три «народні» пісні. Такий собі натяк на переспіви. Порівняння коханої жінки з Богом (в тексті знову з малої літери), бо вона, як і Він, «тонка-вразлива»… Це вже десь на грані блюзнірства та здорового глузду, як на мене. А як розуміти ці «шедеври»: «люди з мозком / душелома» та «люди з мозком / душелюба». Маячіння, не більше й не менше!

«на дні морських глибин… останній божий син», а ще «дочка-ріка, шаманка-шарманка»

— Так і хочеться «врізати»: не вмієш, не пиши!

— На стор. за номером 13 аж три нулі та одна одиниця, і ті, як я розумію, в заголовках. Ну як тут не сказати: це просто арифметика, а не вірші! Чи це спеціально так «приурочено» до вельми неоднозначної цифри? А може, це код який? Може автор якийсь інопланетянин? Якщо це дійсно так, тоді все стає на свої місця. Це у них така собі гуманоїдика.

— Можливо, я в чомусь занадто прискіпливий, але що це, розтлумачте, будьте ласкаві: «ми зморено далекі»: це так зморилися, що віддалилися одне від одного, чи як? Або: «блукає ночами між зорями гном»: нащо йому там блукати? Це як у фільмі: хто його посадить, він же пам’ятник! Правда автор, сам того не розуміючи, тут-таки і дав відповідь на мої запитання: «я травму страшную наніс / й / красивій фразі». Оце якби всі були такими самокритичними, а ще краще, не писали б зовсім, не «засмічуючи ефір» своїми «безсмертними опусами».

«люди тупо / за рублі / висушили дощ»

— Чому саме за рублі, а не за іншу валюту? Це таке поетичне узагальнення чи вимога рими? Якщо останнє, то навіщо мучити риму і самому життя ускладнювати?

«місяць це там де ми / близнюки / цілуємось»

— Це вже відверте дідько що! Чи не тому автор (авторка) ((авторо)) ховається за безстатевим прізвищем?! Ото образ! Мало таких «близнюків» на землі, то подавай їм ще й місяць!

«і вічний місяць / вперше залишив / без допомоги / пам’ятники слову»

— Може, щось «епохальне» і мало звершитися, та вийшло, як завжди. Пшик

якийсь, геть зовсім незрозумілий та бундючний.

«дістань з планети заповіт / перепиши його / начисто»

— Переписати можна будь-який заповіт, але ж треба його десь до чогось «притулити», щоб був сенс якийсь, а то вийшла навіть не заготовка.

На цій же сторінці надибуємо й ще один такий собі «геніалістичний» «»триптих»»… Не хочеться навіть коментувати.

«ми квіти прапор / квіти сон / веселі / і лукаві квіти // ясне знамення / вірний тон / і душі суші / наші / діти»

— Воістину «відкриття автором незалежності». Вірним тоном речете, товариші! Круто! (Лукаво!)

«сумний / як поет / на палі»

— І знову нову добридень! Це вже навіть не від лукавого. Це більше від садиста-збоченця.

«чи діє / моя / надія / чи правда / захоче / права»

— Поєднання тараторщини-тарабарщини з амбіціями автора «геніально простих віршів». Те саме стосується і образу: «біля дзвонів / сиділи / лелеки». Автор явно начитався свого часу (перечитав) японської поезії. От і втнув своєї, «не гіршої».

— Шлях «до душ / релігії / послів / до душ-мовчань / і / душ-скорочень» – світлий шлях, безумовно. Не зовсім, правда, зрозуміло зі скороченнями.

— Нарешті автор «ввірвався у пітьму». Іншого, чесно кажучи, ми від нього і не чекали. Дивно, що не відразу, а аж на 28 сторінці. Хоча ми мали про це здогадатися раніше. Це своєрідний код, шифр – а чи розкусить читач мене одразу? Мене, такого завуальованого (самозамальованого). А щодо штучного дихання автор абсолютно правий – воно тут не допоможе.

«розучились / жити / чисто // вийшли / проти // треба / за»

— Воно ніби й правильно, але який стосунок публіцистика моє до поезії?? Аж ніякогісінького!! The same, як то кажуть, стосується і поетового недивлення (недивіння) в очі та розпродавання даром (sic!) книжок.

«залишилось / завдання / днів / завширшки / як / сама / природа»

— Широке завдання, тут не посперечаєшся.

— Опус під назвою «пенсія скрипки»: «зіграв / останній / плач / смичок / й пішов / навіки / до / свічок». А може, то друкарська помилка, і слід читати не «смичок», а «бичок»? Тоді все буде ясно та зрозуміло. А ще якщо не до свічок (це куди зараз по-модньому посилають?), а до річок, на потічок, себто, на водопій, то взагалі класно. А якщо зовсім серйозно, то при написанні віршів треба обов’язково враховувати усілякого роду асоціятиви. Щоб не вийшло те, що вийшло.

«антисовість / в душу / перла // листорадість / листопад»

— Порадів навіть за листорадість в усіх сенсах, але який тут зв’язок? Це що, на контрасті замішано? Тут однозначно слабкість автора, якому не вистачило мужності й майстерності «розвести» ці дві теми по різних кутах поетичного рингу, йому було явно шкода втрачати знахідку у вигляді словотворення, яку він, врешті решт, приніс у жертву поетизму.

«пори року – смерті жало / осінь сну жаги та жалю / жовтень листя падолист / світ мистецтво твори хист»

  • Така собі «тра-та-татка». Глибина глибинна…

— Зиму на вулиці не коментую. Це якась самоповістка до суду.

«виймай / із серця / домовини». Це ув автора називається «творчий підхід до справ»

— До яких справ, клінічних? З пожиттєвою диспансеризацією? Хоча, може, це буде новий напрямок психоаналізу чи характерна ознака шизофренії, що згодом увійде до відповідних підручників на інших галактиках, що ведуть за нами постереження?

«читати вірші / нісенітниця»

— Це що, епатаж, нумо-заклик, гра в стиль примітивізм чи «нове слово в текстах»?? Як мінімум, дивно це все.

«а на хресті / розіпнута / ВОНА»

— З одного боку фраза не позбавлена трагізму, але на фоні написання святих імен це видається однозначно штучним прийомом.

«літають / і літають / круки / над тілом / божого мерця»

— Занадто якось абстрактно, якщо не сказати, затуманено. І хто це був, «божий мрець»? Людина? Ангел? Поет?

«перукарі-творці // перукарі-поети»

— Я абсолютно не проти перукарів-творців. Це, як-то кажуть, креативна професія. Але «перукарі-поети» – ці ж бо затворять, кого хочеш. Автор однозначно з цієї когорти. Ба більше – яскравий її представник.

— А який трагізм «у наступному номері»: на героя почепили номер, розіп’яли, позачиняли вікна та нори, попомічали п’яти, і це все при закритих порах… Дуже чітка картина Апокаліпсису. Дуже чітка. Аж п’ятка на руці зачесалася. На доведи, Господи!

«мій бог набрав / критичну масу // я завжди буду / зло / робити»

— «Колізія у виклику» чи демонстрація дзеркалізму? Не хвилює. Примітивно.

«нижче мене / вічне свято / вище мене / теплий сон»

— Нівроку «образ»! Виявляється, це «сторони відліку» такі. Отакої!

«міні/мікро помилка», «осінь (подушка)», «спокій / зморення», «сонні метелики»

— Простий звичайний набір слів (мікс, по вашому).

— Продовження: плач іноземною мовою, смерть в гробу, а «не в труні та на цвинтарі», великі вчені – романтики і, як логічний результат, «спітніле тіло / у відчаї».

— Вам мало? Отримуйте ще: «простерті / до повітря сонця», виймання неба з тіла охоронця, покладання на могилу віршів, – це «заповіт з центру країни», а з іншого боку, щоб ніхто не розслаблявся, «пекло / холоду / тепла», не більше, і не менше. І, як апофеоз, «босоніж у невідомість»!

— Мавпа схожа на гітару, зебра схожа на рояль, підбирають паві пару, закаляють в кузні сталь, підбивають всім копита… Буде пісня – будем жити! (Себто, пити!)

«лише вірші / мене / жаліли»

  • Тож пожаліємо й самі вірші…
  • А ще не будемо займати перекладача. Нехай собі «перекладає далі».

ПОЕТИВ

«весна як порожнеча мрій / заповнених зеленим / повітрям / дітлахових змій / каштаном / сном / і кленом»

— «Весна як порожнеча мрій»: досить непогане порівняння, хоча ця порожнеча потім і заповнюється. «дітлахові змії»: теж звучить непогано. Побачимо, що буде вдалі.

«сонця злива / прийшла у формі / діви дива»

— Ну, злива сонця, то геть не нове, а от діва дива, це щось, хоч і переспіване,

але, разом з тим, десь і піднесене.

«я книги / міняю / на квіти»

— Щось є. Знову ж таки, які книги?

«місяць / обійшов свої пости / осінь / розпустила свої коси / тіло твоє / спалені мости / серця / завороженого / просить»

— Незважаючи на порівняння тіла зі спаленими мостами та заяложеним розпусканням осінню волосся щось заворожливе таки присутнє.

«космосвіт / і світ дарунок / вірим богу / вірим ласкам // вірші сон / і вірші трунок // то як квіти / першим / ласкам»

— Коментувати не хочеться. Хотілось би послухати у виконанні гарного четця /

гарної чтиці.

«ми тіла / без одеж і прикрас», «тільки / вічності / час», «а продовженням сну / стануть руки / що зупинять / приземлений / час»

— Як і в попередньому уривку (ривку), відчувається якась наспіваність. Шкода, що тексти аж надто короткі.

— Далі, ніби самопротиріччя, заголовок «без мелодій»: «ми мить / ми зморено далекі / між нами день осінній // над вічністю летять / лелеки // ми спим / на сіні». Це вже якась медитація, плин, політ над вічністю пари тіл та сердець.

«живуть між нас красоти / істоти»

— Тут, можливо, і красоти – істоти, і красоти-істоти, і «красоти, істоти». Здається, починаю потроху розуміти відсутність розділових знаків, бо тут, мабуть, маємо справу з «грою семантики». Так, либонь, задумано автором. А читач має право читати й розуміти так, настільки він на це налаштований.

— Знову ж таки: «живуть / красоти / на / землі». Живуть.

«я той де небо плаче / співавтор снів / юдей // я щастя без удачі // я лихо / для людей»

— Наскільки я розумію, це одна із формул існування поета на цій землі. Бо поет завжди відсторонений, це безтілесна сила природи-всесвіту. Справжнього поета ще ніхто з нас не бачив. І не побачить ніколи. Такий на це закон. І як продовження цього посилу-посилання погляд з іншого боку: «тут на естраді на кувалді / поет читав / замерзле слово».

«голосне звучання нот / б о г о н е б е з п е ч н о»

— Що має на увазі автор? Тут якась загадка, загадки, що, певно, і сам автор не усвідомлює. І це видається непоганим для обраного жанру.

«душа як відчайдушна / доля / що / котиться / згори»

— Це подих-образ, хоч і зтяжілий.

«планету пам’яті / люблю

— З тієї ж «казки».

«природа / без поезії / є / лихо // а вірші / без іронії / освіта»

— Перше твердження безперечне, друге – мабуть таки теж, в усякому разі, як то кажуть, теза має право на існування.

— Образи справжнього сьогодення: «плаче / весільна рама», «чуть / як тумани / тчуть», «колиска совісті / похилилася»

«душа / на душу / бога / сіла»

— Не сказати, щоб зухвало, але може бути. І не лише у світі поетичному.

— Шлях «до душ / релігії / послів / до душ-мовчань / і / душ-скорочень» – світлий шлях, безумовно. Не зовсім, правда, зрозуміло зі скороченнями.

«годинник / вічність / ударами / відбиває // так само / як / світлина // квітів осінніх»

— Само по собі відбивання годинником вічності – вічний образ. Але тут поєднання, і, як на мене, непогане поєднання.

«звиса хмаринка / з неба / як коса / малює на землі любов»

— Приймається. Та туло б краще, коли б це робила роса чи сон-роса, що тут присутня.

«парк / згорнувся вчетверо / і стогне»

— Спочатку була думка віднести се до першої категорії оцінювання… Взагалі-то можна все оцінити двояко і дуже полюсно. Для цього і придумали близнюків.

«одне слово рівняється / одному століттю»

— В «союзі» з передньою тезою про нісенітництво читання віршів даний вираз набирає певну філософську форму, хоча і звучить досить віддалено. Продовженням цього може слугувати «неможливість / друкувати вірші / з іменами». Це можна кваліфікувати як дистанціювання самої суті поезії.

«пора вже / вимити / всім руки // пора / почистити / серця»

— Якщо прийняти «очистити», то сентенція видається добрим, добротним, благородним посланням.

— Кількаразове вбивання себе, щоб бути почутим, нещасливство з власною оболонкою, карликовість, крихкість та малість при визначенні «місця / на / ЗЕМЛІ» має, власне, свою окреслену філософічність. Бо так, на жаль, і є. Якби автор не висловлювався «вишукано стилістично», «на додумування».

«ніч розгорта / росинки-пелюстки / для / вранішніх вистав»

— Це «попадання в ціль», бо тут нічого аналізувати не треба, а лише слухати і уявляти собі щось гарно-красиве.

— Те ж саме стосується і настрою: «у світі / нечутних слів / спокійно / себе / зустріти» – десь на обрії мудрості та умиротворення.

— А ще добрий образ вічності з розкладанням добра «з подачі» бджоляної матки.

«благання віршів / та ночі», «замість хрестів / має бути / сонце // хрести роблені // світло вічне // (у мене / на могилі / повинно / світити)»

— У кожного на могилі має світити.

— Вмивання миттю; рік, що впіймав автора на слові; пташиний політ у гербарії, зупинення втечі; смерть, як знак «stop»; зупинка біля погляду, мозолі дерев; могила, як уже готовий пам’ятник; смерть, як пам’ять; журавлі, що збирають зорі; осінь-кров, дозрілі на росі берези, збирання світла на світанку – то все образи, над котрими (саме над котрими) можна (варто) подумати…

ПОЗИТИВ

«майбутнє світу / то чисті / струни»

— І «жити / совість не злити / світом / любов / розлити // мо / ли / ти».