Сергій Жадан. БАЛАДИ ПРО ВІЙНУ ТА ПЕРЕБУДОВУ

ПРОЗИТИВ

— найжорсткіша з обкладинок, що я бачив, відчував, стукав об них.

— фото замріяного автора на фоні не менш замріяної собаки. хоча замріяність різна: небесна у поета і заземлена у поета-собаки.

— циліндр-казанок на фоні страшного обличчя.

— фото всіляких бунтарів просто на білому фоні. таке собі попередження: начувайтеся! боягузам та боягузкам читати зась (засько)!

«і ще не блукала південними трасами / худоба»

— моєї ерудиції тут замало. може, худоба блукала (літала) чумацьким шляхом?

чи то це біблійне?

«чистить зуби мов табельну зброю»

— образ, звичайно, зрозумілий, бачення видиме, аналогії досить вірні. може,

й собі так спробувати? мене завжди критикували, що я неправильно їх чищу.

— не можу погодитись з порівнянням зграї слів та натовпу перехожих з дахау. перебір, що не списується ні на яку емоційність. навіть, коли мені на це на…

(теж не погоджуюся. можна підібрати більш витончений вираз для означення процесу видалення мокроти з організму).

«факін сіті» – факін стиль. дуже факін. поети та всі інші, агов! ми вже всі виросли!! давно виросли з оцього!!!

— петеу, польський шнапс etc. з їхніми місцево-часовими означеннями – трясця їм

у печінки! розумію, що «складно з’їжджати зі сленгу». однак це ж не проза! тут вони не стояли (не мають права стояти).

— чомусь мені здається, що текст «пацифік» – то суцільна пародія невідомо на що/кого. дуже тонка та невловима: каравани підземних вод, оборонні мости-цехи, садівник обробля город, землероби і пастухи… іншими словами, суцільна мовчазна садовина. це, мабуть-таки, жарт над читачем. а над ким іще жартувати?

— з іншого боку є такі «полезові» речі, геть зовсім невловимі, де мені бачиться одночасно і щось геніально сумне-елегійне, і насправді невпіймано лукаве. і не залежить це аж ніяк від ноги, з якої встаєш, повірте. отже, маю, що маю. перепрошую у автора та читачів.

— в геніальність наступної речі, як на мене, не вписуються (я не вписую) такі вирази-образи, як то «Темінь в кістках залягає зісподу, / і кров витягує в тілі глибоко» та «Тому так солодко пахнуть мені / овочів мертві серця». не в тім печаль. не в авторі печаль. це різні жанри-пласти. це не проза. невже це не елементарно?! дивно мені. дивно. і наступна річ – як підтвердження.

«Святий Іоан Клімакс вирощує полум’я газових плит.»

— кон-кон. мега-мега.

«І нігті Святого стягнені лаком, а пальці обвиті свинцем, / і тепла косметика, ніби злива, зволожує його лице.»

— колись була реклама якогось крему: «таке стяггнненння»!

— злива тепла, бо косметика.

«без тебе навіть віконне скло ріжеться відданіше і тупіше»

— відданість та тупізм різання – не знаю, не проходив. повний відстій

(це я про себе).

— дійсно, самотність не в тім. не в тім – самотність.

— це та інше (багато іншого) – від поганого бродського. у кожного генія є добре

та погане, талановите та нікчемне, генійне та ганебно-провальне. і це нормальний процес.

висновок: треба читати понад ватерлінією! «навіть не маючи віри у те, що треба кудись іти.»

«Теплий кисень, / відкриті пори.»

— ця формула загнала мене у повний штопор. наголошую: у повний. тут, як мінімум, більше половини відомих на сьогодні наук та n-на ступінь у космічному кореляті сміжних науковин. це вище звичайної (нормальної) філософії у декілька обертів (спіралей), не кажучи вже про рази. це взагалі казна що (у найвищому

леті /полеті/ духу). навіть не знаю, як тут можна зупинитися у виразах захвату (просто у виразах).

«обережно, / в протягах, пір’ї»

— зрозумів, не дурний. якби я відразу дочитав до кінця, не став так сміхуватися,

як у попередньому пасажі. тут набагато складніше все: протяги, потяги, пір’я. можливо, навіть, струси. (до речі, чому б і ні. досить поетичні (со)творіння. відтепер ще й прославлені).

— знову пролетів, як фанера, бо, виявляється, далі справжнє продовження, а саме:

«в жовтих проймах / мерзлих приміщень, / в парафіні / в оздобах жерсті, спершу хистко, затим – пряміше / сходить снігу / ламке пришестя.»

— апокаліпсис відпочиває.

— усі найвизначніші драматурги світу відпочивають (це я щиро).

— парафін, оздоба жерсті, жовті пройми: не хотілось скочуватися до підліткового (дуже чіткого, насправді) сленгу – відпад, жесть (жерсть), крутяк, жаданіссімо!

— «ламке пришестя».

«добрі долоні господа всіх мудаків»

— не буду повторюватися.

— так звані поеми – «фіксатори і барабани». не з цієї опери. це жанр іншої планети. «сліди комунального б…»

— далі не читаю. не маю бажання вивуджувати крупинки-перли із звичайнісінької прози. це зовсім не те, що було до цього. у мене, як ракурсиста-читача, своя гордість.

— а далі пішли цитатники-марші, лицедійства та інші дійства. стьоб. – не хочу.

ПОЕТИВ

«на виїзді з міста сніг ляже на плечі», «плачуть губні гармонії з адресами сірниками», «сумні чоловічі бари», «вода всіх океанів йому вимиває очі», «серед блаженної пам’яті червоних п’ятдесятих», «смерть наче білий цукор обліплює зуби ясна», «і починається тиша тиша раптова вчасна»

— цитати з першого, хоч і «програмного», «вірша». річ безумовно прониклива, мудра та наскрізь поетична. настільки, що при сприйманні «не чути нічого навіть власного серця».

«вона ще не виросла і не втратила голову / від чорної музики у власних зап’ястях / і світло з небес і початки голоду / в її долонях будуть за щастя»

— текст за номером два. планка тримається на космічній поетичній висоті, заданій першим текстом. талант професіоналізму. талант. просто талановито.

«і в кров її не вливався поспіх», «гарячі квіти високого тиску / не росли на відкритих ділянках шкіри», «і друзі на станціях і ріки в селищах / дбають про свій подорожній статок», «зализує рани наче конверти»

— це теж звідси. насиченість поетизму майже зашкалює. добре-дуже-добре.

— на перехрестях-передмістях, на свіжих розталих водах усе замішано мудро. гарне описання плину життя циганських родин.

«поезія твого народу зрозуміла іншим / без перекладу»

— це якраз і є не «писання в порожнечу». переклади взагалі тут ні до чого.

переклади якраз шкодять, дуже шкодять.

— і про тридцять років гарно та влучно сказано. як і про кров, що «пригальмовує щоб подумати».

«зграя слів і натовп перехожих / …лишається від цілого покоління»

— а це вже від читання з порожнечі…

«печальні метелики за годину до від’їзду», «грілося молоко на єврейському ринку / тихе і покірне мов гнані апостоли», «зламаний наче троянда хребет авіатора / солодке блакитне повітря його протигаза», «ніби не вода ніби не витікала», «і пам’ять ніби не вода і не холоне глибоко в тілі», «і очі закочуються під повіки / наче згублені іграшки»

— образи-порівняння чудові (від чуда), дивні (від дива), і навіть не страшні, де насправді страшно.

«сутінки країни тепле дихання ЧК / і провінційний харків з його абрикосами і заточками»

— це хоч і описовість, але описовість зовсім не прозова. і не лише у цьому місці.

і не лише у цього дивовижного поета.

«і сонце без руху лежить собі на горбах / трішки вище від ластівок і дротів», «господь копається в давніх блокнотах», «швидкі саламандри світла сарана олівців», «коли всі ці зими і стіни і сосни і тиша така навкруги / що чути навіть як дихають в небі птахи», «і тільки й лишається слухати зиму що звідкись та нависа

/ і пластиковою запальничкою прогрівать небеса»

— а це вже приклади справжньої «заописовості».

«тоді коли ти захочеш розподілити слова…»

— тут треба цитувати-читати до кінця. і слухати полишену по собі тишу…

— це дуже справжньо. це дуже сильно. і абсолютно точно.

— після «пацифіка» геніальність наступної речі не викликає вже жодних сумнівів:

«Сонце серпневих базарів і мух. / Сонце сухотників і щільників. / Ранкове радіо, ніби пастух, / для підлітків жуків.»

«З усіх печалей найбільш проста / щоосені вирина».

— можна цитувати і далі, і далі, і далі. і долі, і долі, і долі.

— поет – це людина печалі. шкода, що не всі це можуть виразити. добре, що не всі це можуть виразити так відповідно.

«Я пізнаю / і полишаю / твій ранок – довгий і коштовний, / немов збирання урожаю.», «на теплих дюнах прокидання, / на жовтих побережжях смутку.»

— небесно! чаруюче! уся річ до кінця – неперевершена. паралельне осмислення, паралелі та взаємопереплетіння думок, явищ та космосів. браво!

«За довгу зиму я втратив лік / різнобарвним світилам, тіням узвиш, / які проживають горішний вік / наче отари між пасовищ.»

— так ніхто не писав!..

«Музика, очерет…»

— маю повнісіньке право процитувати усього вірша.

— гей ви, класики! гей ви, традиціоналісти! учітеся та припадайте. самі учітеся, а не вчіте когось, хоча ви вже нічому у цьому всесвіті не навчитеся. ось де джерела, ось де справжня поетична класика!

«перші прожилки / потепління»

— добре. просто гарно.

«Перестуджуйся. / Срібна сутінь. / Засторога / твоя повільна. / Півпрозора твоя присутність. / Пружні рухи, / високі вікна.»

— все писати (записувати) на рівні шедеврів неможливо. за визначенням. тому і розбавляє автор (не по своїй волі) такі ось шедеври не шедеврами або ж і неквітами (непотизмами). треба жити майбутнім віком (легко говорити). літати.

особливо поетам. прозаїки можуть пересуватися возом.

«На розі Ганни…»

— тут все чудово. зачудовано. суцільний вірш-цитата.

«Навіть якби ти…»

— те ж саме.

— а ще тут, як мінімум, два плюси. європейськість подачі та відсутність відсутності зв’язкового сенсу.

«повітря заповнене щільно / душами і дощами.»

— навіть відірване від цілого – це надто цільне та ємке явище.

— далі вісімдесятої сторінки взагалі не читаю. бо там уже проза та казна що.

ПОЗИТИВ

— жадан – поет. один з найвизначніших поетів країни і материків.

— це «мудрість речей якої стане як її не витрачай». це мудрість світобачення

і світотрансляції. поет сам регулює взаємостосунки кореляцій-у-собі.

наша справа – сприймати. і бути безмежно вдячними.

— а ще «слухати як калатає сонце / у не зашторених вікнах».